ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (юридична) — покарання, державне примушення (приневолювання) до виконання вимог права, тобто застосування до особи, яка винна в порушенні юридичних обов’язків, передбачених законом санкцій. Державний примусовий характер В. полягає не лише в її змісті (примусові заходи — штраф, позбавлення прав водія, позбавлення волі та ін. — здійснюються державним апаратом), а й у тому, що застосування санкцій здійснюється спеціальними державними органами (органами слідства, дізнання, судом та ін.). Діють різні види юридичної В.: дисциплінарна, адміністративно-правова, цивільно-правова, кримінальна, моральна, матеріальна тощо, які здійснюються в судовому, господарському (арбітражному), адміністративному та ін. порядку. Розрізняють В. держави, В. посадової особи, В. організації (підприємства, установи) як юридичної особи та В. фізичної особи. Фармацевтичні організації (підприємства), провізори-підприємці, а також їх працівники підлягають юридичній В. на загальних засадах. Одночасно законодавство виділяє фармацевтичну продукцію (ЛП) та діяльність як такі, що особливо впливають на організм людини, дещо розширюючи та поглиблюючи деякі норми юридичної В. (напр. у Кримінальний кодекс України включено статтю «Неналежне виконання професійних обов’язків медичними або фармацевтичними робітниками», а також цілий розділ «Злочини в сфері обігу наркотичних, психотропних засобів, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення»). Так, за невиконання або неналежне виконання обов’язків фармацевтичного працівника внаслідок неуважного або несумлінного ставлення до них залежно від наслідків для хворої особи до нього застосовують як захід позбавлення права обіймати посади чи займатися відповідною діяльністю, або виправні роботи, або обмеження чи позбавлення волі на певний період. В. держави, правові наслідки якої настають у результаті порушення нею норм міжнародного права або міжнародних зобов’язань у результаті неправомірних дій самої держави, неправомірного бездіяння чи упущення, тобто неприйняття державою заходів, яких вона мала вжити для виконання своїх міжнародних зобов’язань, або В. за неправомірні дії чи упущення своїх виконавчих органів. Найбільш серйозну В. держава несе за дії, що є міжнародними злочинами, за злочини, що становлять загрозу міжнародному миру та безпеці (апартеїд; пропаганда війни тощо), та за агресію. У міжнародному праві В. держави розділяють як політичну (застосування міжнародних санкцій та надання задоволення потерпілій державі) або матеріальну (репарації чи реституції). Розбіжності щодо форм та обсягу В. держави-правопорушника підлягають урегулюванню згідно зі Статутом ООН, при цьому міжнародні примусові санкції можна застосовувати лише згідно з рішенням Ради Безпеки ООН.
Цивільна В. — це В. громадянина чи юридичної особи з цивільних правовідносин. Для цивільної В. характерний майновий (напр. примусове вилучення речей, стягнення грошової суми) або особистий немайновий (напр. вимога спростувати поширені правопорушником відомості, що плямують честь і достоїнство громадянина чи організації) зміст. Цивільна В. настає лише у разі нанесення шкоди або заподіяння збитків потерпілому, протиправної поведінки зобов’язаної особи та за наявності причинного зв’язку між протиправною поведінкою і збитком. У фармацевтичній галузі цивільна В. настає у разі невиконання чи неналежного виконання угоди (договірна В.) купівлі-продажу або поставки ЛП виробничими, оптовими підприємствами та аптечними закладами, а також у разі нанесення збитку одній особі протиправними діями другої (позадоговірна В.). Якщо в зобов’язанні є кілька кредиторів або боржників (множинні особи в договорі), розрізняють часткову, солідарну або субсидіарну форми цивільної В. Субсидіарний характер має, напр., В. кількох аптечних закладів як співборжників перед боржником, що повністю відшкодував збитки, В. гаранта за договором поруки та ін. Дисциплінарна В. — це В. співробітників фармацевтичних виробничих, оптових підприємств, аптечних закладів за порушення ними трудової дисципліни і здійснюється шляхом накладання дисциплінарних стягнень адміністрацією тієї організації (підприємства, закладу), де працює співробітник. Законодавчо встановлені такі стягнення, як догана чи звільнення (для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші стягнення). Матеріальну В. несуть працівники за шкоду, заподіяну підприємствам, установам, організаціям внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної В. на працівників підприємств фармацевтичної галузі права та законні інтереси таких працівників гарантуються шляхом встановлення В. лише за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця В., як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених у законодавстві. Відрізняють обмежену та повну матеріальну В. Письмові договори про повну індивідуальну або колективну (бригадну) матеріальну В. працівників оптових фармацевтичних фірм та аптечних закладів, їх структурних підрозділів оформляють згідно з переліком таких посад і робіт, а також типових договорів, що затверджуються в порядку, який визначається КМУ. Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, проводиться за розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу. Розпорядження має бути зроблено не пізніше ніж за 2 тиж з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і взяте до виконання не раніше ніж за 7 днів з дня повідомлення про це працівника. При незгоді працівника з відрахуванням або його розміром трудовий спір розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків відшкодування збитків проводиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до відповідного народного суду. Матеріальну В. несуть також підприємства, установи, організації за шкоду, заподіяну працівникам, що викликало порушення їх здоров’я чи смерть у разі, якщо збиток нанесено у зв’язку з їх роботою та з вини підприємства. У разі летального кінця працівника така В. виникає перед його непрацездатними утриманцями. Обов’язок відшкодування матеріальної шкоди покладається на адміністрацію підприємства, установи, організації. Законодавством передбачено і матеріальну В. юридичних осіб або громадян при порушенні ними як договірних, так і позадоговірних майнових прав, прав інтелектуальної власності або особистих немайнових прав інших осіб, розмір якої встановлено угодами, законодавством або судом. Адміністративна В. — це специфічна реакція держави на адміністративне правопорушення, яке полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом накладення В. до суб’єкта правопорушення. Адміністративне правопорушення — це протиправна (умисна чи неусвідомлена) дія (бездіяльність), що посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і волю громадян, на встановлений порядок управління, за який законом передбачена адміністративна В. Склад адміністративного правопорушення — це встановлена законом сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Адміністративна В. настає лише за наявності адміністративного правопорушення та урегульовується нормами адміністративного права. Адміністративна В. менш сувора, ніж кримінальна, не передбачає осудження особи, накладається спеціальним органом або посадовою особою; процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення більш проста та оперативна, ніж у цивільному та кримінальному процесі. Система, що регулює застосування адміністративних накладень, розділяється на матеріально-правові, адміністративно-процесуальні та організаційно-правові норми. Ніхто не може бути підданий впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше ніж на підставах і в порядку, установлених законодавством. Не всяке порушене правило, встановлене адміністративно-правовою нормою, тягне адміністративну В., а лише порушення тієї норми адміністративного права чи норми інших галузей права, що охороняються адміністративними санкціями. Ознаки правопорушень: дія (напр. дрібне хуліганство) чи бездіяльність (напр. ухиляння від реєстрації вогнепальної зброї); протиправність, тобто порушення забороненої адміністративно-правовими нормами відповідної дії як такої, що спричиняє шкоду або загрожує небезпекою; вина (провина), тобто наявність очевидного власного психологічного ставлення до своєї провини та її наслідків; кара — за порушення передбачене відповідне покарання. Згідно із законодавством адміністративній В. підлягають особи, які на момент здійснення адміністративного правопорушення досягли 16-річного віку, з диференціацією заходів впливу за адміністративні правопорушення до осіб віком 16–18 років. Іноземні громадяни, які перебувають на території України, і особи без громадянства підлягають адміністративній В. на загальних підставах із громадянами України. В. осіб, які користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, встановлюється дипломатичним шляхом. За адміністративні правопорушення можуть накладатися адміністративні стягнення: попередження, штраф; компенсаційне вилучення предмета, що був знаряддям чи безпосередньо об’єктом адміністративного правопорушення, конфіскація; позбавлення спеціального права, наданого певному громадянину (права керування транспортним засобом до 3 років, права полювання); виправні роботи призначаються судом (суддею) на термін до 2 міс з відбуванням їх за місцем основної роботи особи і з утриманням до 20% його заробітку в дохід держави; адміністративний арешт (у деяких випадках на термін до 15 діб, який призначається судом (суддею); адміністративне виселення (іноземних громадян і осіб без громадянства за здійснення адміністративного правопорушення, що грубо порушує правопорядок України). За одне адміністративне правопорушення може бути накладене основне або основне і додаткове стягнення. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, установлених нормативним актом, що передбачає В. за зроблене правопорушення. Кримінальною В. визнається здійснене особою (умисно або з необережності) небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом. Кримінальна В. настає як за скоєні злочини, так і за підготовку злочину, за спробу злочину або за співучасть. Притягнення до кримінальної В. можливе лише за наявності встановлених законом ознак злочину (склад злочину). Притягнення до кримінальної В. означає порушення кримінальної справи, подальше її розслідування, а потім розгляд у суді (судовий розгляд). Порядок розслідування та судовий розгляд кримінальної справи регулюються нормами кримінально-процесуального права (законодавства); виконання обвинувального рішення суду — фактично реалізація кримінальної В. — нормами виправного права. Кримінальна В. припиняється після відбуття засудженим покарання, а всі кримінально-правові наслідки кримінальної В. відпадають після погашення чи зняття судимості.
Конституція України; Кодекс Законів про працю України; Кодекс України про адміністративні правопорушення; Кримінальний кодекс України; Цивільний кодекс України; Господарський кодекс України.