ВОЛЯНСЬКИЙ Юрій Леонідович (12.02.1940, с. Ново-Григорівка Миколаївської обл. — 17.10.2013, м. Харків) — доктор медичних наук (1981), професор (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1992), директор ДУ «Інститут мікробіології та імунології імені І.І. Мечникова» НАМН України, академік Академії вищої школи України, академік Екологічної академії України.
Закінчив Одеський медичний інститут імені М.І. Пирогова (1963).
Працював: заступник головного лікаря районної лікарні (1963–1968); аспірант (1968–1971), асистент (1971–1973), доцент (1977), в.о. завідувача кафедри мікробіології (1973–1976) Чернівецького медінституту; завідувач кафедри мікробіології Новокузнецького інституту вдосконалення лікарів (1977–1983); директор науково-дослідного Інституту мікробіології та імунології імені І.І. Мечникова (1983–2013).
Напрями наукових досліджень: медицина, мікробіологія.
Наукові здобутки: розроблення концепції медичних та соціальних наслідків ядерних катастроф на основі оцінки та узагальнення ядерних випробувань на Семипалатинському і Новоземельному полігонах, надзвичайних ситуацій на виробництві «Маяк» (Південний Урал), аварії на Чорнобильській АЕС. Сформулював гіпотезу про неадекватність підходів до оцінки окремих наслідків ядерних катастроф виключно з позицій впливу малих доз іонізуючої радіації. Зробив внесок у розроблення та втілення протиепідемічних і санітарно-обмежувальних заходів щодо недопущення розповсюдження в Україні особливо небезпечних інфекцій та ліквідації наслідків аварії на Диканівських очисних спорудах.
Нагороджений: Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1987), Почесною грамотою Міністерства охорони здоров’я України (2008). Відмінник охорони здоров’я СРСР (1978).
Ю.Л. Волянський — автор 24 монографій, 86 авторських свідоцтв та патентів, 316 наукових статей, 20 методичних рекомендацій для лікарів та біологів, 16 лікарських та профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва. Фундатор авторитетної наукової школи (керівник 10 докторських та 34 кандидатських дисертацій із медичних, біологічних та ветеринарних наук). Є головою спеціалізованої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій за спеціальністю «Мікробіологія». Протягом 8 років був членом експертної ради ВАК України, є головою Харківського наукового товариства мікробіологів та епідеміологів, очолює Харківську філію Українського наукового товариства епідеміологів, мікробіологів і паразитологів імені К.Д. Заболотного та Харківську філію Мікробіологічного товариства імені С.В. Виноградського. Ініціатор і організатор реформування Харківського науково-дослідного інституту мікробіології, вакцин та сироваток імені І.І. Мечникова у Харківський науково-дослідний інститут мікробіології та імунології імені І.І. Мечникова; за його участю створено низку нових сучасних тематичних підрозділів: лабораторія клінічної імунології та алергології, відділ математичного моделювання та обчислювальної техніки, лабораторія експериментально-прикладної молекулярної діагностики, лабораторія екологічного та епідеміологічного моніторингу, лабораторія імунореабілітології.
Основні праці: Принцип оптимальности болезни: Моногр. — Х., 1992 (співавт.); ВИЧ-инфекции (факты и гипотезы): Моногр. — Х., 1993 (співавт.); Медико-социальные последствия ядерных катастроф: Моногр. — Х., 1997 (співавт.); Аллергология и экология: Моногр. — Х., 1994 (співавт.); Современные аспекты этиологии патогенеза и лечение пиодермий: Моногр. — Луганск, 1999 (співавт.); Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекции (эпидемиологические и иммунопатологические параллели): Моногр. — Х., 1997 (спіавт.); Механизмы саморегуляции в микробиоценозах и новые аспекты профилактики менингококковой инфекции: Моногр. — Х., 1999 (співавт.); Нестабильность генома и эпигенетическое наследование эукариот: Моногр. — Х., 2007 (спіавт.); Застосування вуглекислотного екстракту хмелю як активної субстанції у фармацевтичних композиціях з протимікробною дією: Патент України, 2009 (співавт.).