ДЕСТРУКЦІЯ (лат. destructio — руйнування) — процес руйнування структури біологічного матеріалу, внаслідок якого в деструктаті ще залишаються незруйнованими деякі складові білкових та інших фізіологічно важливих речовин. Завдання Д. полягає не в повному руйнуванні біологічного матеріалу, а в розщепленні міцних ковалентних зв’язків між «металевою отрутою» і сульфгідрильними та деякими іншими функціональними групами білків, пептидів та амінокислот. Д. біологічного матеріалу слід розглядати як першу стадію мінералізації. Цей етап триває 30–40 хв. Після Д. залишається прозора жовтувато-бура рідина, яку називають деструктатом. Д. слід розглядати як особливий метод ізолювання неорганічних сполук меркурію. Це пояснюється тим, що сполуки меркурію леткі і тому втрачаються під час руйнування біологічного матеріалу за допомогою загальних методів мінералізації, для виконання яких потрібне тривале нагрівання досліджуваних об’єктів при високій температурі з сильними окисниками. Внаслідок Д. меркурій з трупного матеріалу переходить у деструктат, у якому можна виявити і кількісно визначити катіони цього металу. Для виконання Д. біологічного матеріалу потрібно значно менше часу, ніж для мінералізації. Швидкість деструкції збільшується при додаванні спирту етилового, який є своєрідним каталізатором у цьому процесі. Для денітрації (див. Денітрація) деструктатів використовують сечовину, яка реагує із залишками нітритної та нітратної кислот:
2HNO2 + O = C(NH2)2 → 2N2 + CO2 + 3H2O;
2HNO3 + O = C(NH2)2 → N2 + 2NO + CO2 + + 3H2O.
Крамаренко В.П. Токсикологічна хімія. — К., 1995.