Генеральний директор — Петро Маркович Гунько,
кандидат медичних наук, доцент, заслужений лікар України,
лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки
Адреса: вул. Пирогова, 155, Вінниця, 21008, Україна
Тел.: (0432) 43-71-49
Факс: (0432) 46-69-37
E-mail: muz-pirogov@rambler.ru
Сайт: http://www.pirogov.com.ua
Національний музей-садиба М.І. Пирогова — провідний науково-дослідний та культурно-освітній заклад України. До складу музейного комплексу входить будинок М.І. Пирогова, його аптека, меморіальна садиба (сад і парк) площею 20 га, родинна церква-некрополь, де 130 років покоїться набальзамоване, доступне для огляду тіло М.І. Пирогова. Це єдиний музей в Україні, який має таку структуру.
З 1816 р. господарем садиби Вишня був доктор медицини А.А. Гриколевський, у спадкоємців якого М.І. Пирогов купив її на торгах
у Києві 1859 р., працюючи на посаді попечителя Київського навчального округу. Микола Іванович за порівняно короткий час упорядкував занедбане господарство. Було споруджено півтораповерховий будинок, аптеку, господарські будівлі, посаджено фруктовий сад, березовий гай. Однак основним заняттям Пирогова залишалася лікарська справа. До чудесного лікаря, як його називали, приїздили хворі з Москви, Петербурга, Поволжя, Уралу, усього Південно-Західного краю. М.І. Пирогов робив складні як на той час хірургічні операції, які мали хороші результати. Зі своєї садиби Вишня вчений тричі виїздив за кордон. У 1862–1866 рр. він керував підготовкою молодих вчених у професорському інституті в Німеччині. 1870 р. М.І. Пирогов як представник Товариства Червоного Хреста виїздив на Франко-пруську війну, а 1877 — на Російсько-турецьку.
Помер М.І. Пирогов 23 листопада (5 грудня н.с.) 1881 р.
На четвертий день після його смерті тіло було набальзамовано петербурзьким лікарем Д.І. Виводцевим. За короткий термін родиною була побудована усипальниця, куди 24 січня 1882 р. перенесено тіло М.І. Пирогова із сільської церкви, а 1885 р. за проектом академіка В.І. Сичугова побудували церкву і освятили її на честь св. Миколи Чудотворця. Практично цим було покладено початок Пироговському музею у Вишні. Вдова підтримувала тут необхідний порядок до 1902 р.
Після її смерті садиба знаходилась у власності молодшого сина М.І. Пирогова Володимира Миколайовича, який у 1904 р. передає її внучкам М.І. Пирогова (донькам його старшого брата Миколи Миколайовича) Л.М. Мазіровій та О.М. Гершельман, які після подій 1917 р. зі своїми сім’ями виїхали за кордон і залишились там назавжди: Л.М. Мазірова — у Парижі, а О.М. Гершельман —
в Афінах. 1920 р. напівзруйнований будинок вченого був наданий для проживання групі американських робітників, що об’єдналися у комуну імені Джона Ріда. Пізніше садиба перебувала у підпорядкуванні дослідної сільськогосподарської станції, а 1936 р. її передали Вінницькій обласній інфекційній лікарні.
Вперше питання щодо збереження тіла М.І. Пирогова і перетворення його будинку в музей було порушено на початку 1920-х років Вінницьким науковим товариством лікарів на чолі з доктором медичних наук М.М. Болярським. З його ініціативи 1926 р. Вишню відвідав відомий хірург І.І. Греков. У спільній заяві І.І. Грекова і Вінницького наукового товариства лікарів, поданій до президії 1-го Всеукраїнського з’їзду хірургів (1926), відзначалося, що «на долю України випала честь зберігати в себе тіло М.І. Пирогова». Невдовзі у Вишню приїхав професор М.К. Лисенков, який спільно з М.М. Болярським та іншими вінницькими лікарями оглянули усипальницю, будинок і садибу М.І. Пирогова. Був визначений обсяг невідкладних ремонтних робіт і першочергові заходи щодо створення сприятливих умов для зберігання тіла. Також було запропоновано організувати в садибі «куточок Пирогова» і перетворити кабінет ученого в музей. У документі також зазначалося, що цей куточок має стати пам’ятником, який, без сумніву, перетвориться у центр паломництва лікарів усієї країни. 1935 р., з нагоди 125-річчя від дня народження М.І. Пирогова, професори Вінницького медичного інституту М.М. Болярський і Г.Г. Гуревич відзначали: «Пирогов належить не тільки тій країні, в якій він народився, він належить світовій хірургії, і справа честі наших хірургів, прямих послідовників М.І. Пирогова, увічнити його пам’ять. Кращим пам’ятником Пирогову є створення з будинку, де він жив, музею історії хірургії».
1940 р. Народний комісаріат охорони здоров’я України запропонував комісії під керівництвом професора Р.Д. Синельникова приступити до відновлення тіла М.І. Пирогова, але роботи, заплановані на літо 1941 р., не проводились у зв’язку з війною. Фактично початком створення музею стало розпорядження Ради Народних Комісарів СРСР від 27 жовтня 1944 р. Велика заслуга у створенні музею належить начальнику Головвоєнсанупру Червоної Армії генерал-полковнику Ю.І. Смирнову. Вчені зробили неможливе: відновили зовнішній вигляд М.І. Пирогова.
Спеціалісти стверджують, що це єдиний у світовій науці випадок, коли тіло, яке знаходилось у несприятливих умовах, без належного догляду, через 65 років після смерті було відновлено. За масштабами, новизною і результатами ця робота була унікальною. З березня 1945 р., протягом понад 2 років у садибі здійснювалися ремонтні роботи. Також було прийнято рішення створити експозицію, яка б у хронологічній послідовності розкривала життя і діяльність М.І. Пирогова.
Відкриття музею відбулося 9 вересня 1947 р. і було приурочене 100-річчю з дня застосування М.І. Пироговим вперше в історії війн ефірного наркозу на полі бою. Одночасно на території садиби був відкритий пам’ятник вченому. У наступні роки експозиція музею удосконалювалася і поповнювалася працями М.І. Пирогова, виданими при його житті; архівними документами, літературою про нього. До 150-річчя від дня народження вченого були відтворені його робочий кабінет і аптека, придбані деякі особисті речі та рукописи. З 1979 р. тіло Пирогова ребальзамують спеціалісти Московського науково-дослідного центру біомедичних технологій. Фахівцями Київських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень відреставрований церковний комплекс. Тепер у дні знаменних пироговський дат у церкві-некрополі відбуваються богослужіння, звучать дзвони, кожен удар яких символізує відлік пироговських років.
За роки свого існування Пироговський меморіал набув світової слави. Понад 7 млн відвідувачів зі 178 країн світу ознайомилися з його експозиціями. Фондова колекція музею нараховує майже 17 тис. музейних предметів. Окремі пам’ятки є раритетами світового значення. Це, зокрема, прижиттєві видання праць та епістолярна спадщина М.І. Пирогова, нагороди й особисті речі, патологоанатомічні препарати, стародруковані книги, медична література XVIII–XIX ст., медичний інструментарій та аптечне начиння другої половини XIX ст., літографські камені, колекція іконопису. Матеріали музею є невичерпним джерелом для роботи вчених, лікарів-практиків, студентів. На їх основі підготовлено чимало наукових праць, кандидатських дисертацій, дипломних робіт. Музей є навчальною базою Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. Тут проводяться заняття з історії медицини, семінари, засідання студентських наукових гуртків, тематичні лекції та екскурсії. Разом із Міністерством охорони здоров’я України, Вінницьким національним медичним університетом імені М.І. Пирогова музей бере участь у проведенні міжнародних наукових форумів, присвячених М.І. Пирогову: Міжнародні Пироговські читання, наукові з’їзди та конференції.
Національний музей-садиба М.І. Пирогова відноситься до найважливіших об’єктів культурної спадщини України і занесений до Державного реєстру пам’яток історії та архітектури національного значення. Музей відіграє значну роль і в культурно-освітньому житті регіону. Він є важливим об’єктом туристичного відвідування і у 2007 р. визнаний одним із семи чудес Вінниччини. Його меморіальний парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва. За значущу діяльність з вивчення та збереження наукової спадщини М.І. Пирогова, який зробив неоціненний внесок у розвиток світової та вітчизняної медицини, а також значну роль музею у проведенні унікальних наукових досліджень загальнодержавного значення, вивченні та збереженні історії України Пироговському меморіалу у Вишні надано статус національного (1997).
Пилип Снєгірьов