ПАРАЛIЧ (грец. paralysis — розслаблення; син. — плегія) — розлад довільних рухів, викликаний порушенням іннервації м’язів. Терміни «параліч» і «плегія» зазвичай означають повну відсутність активних рухів.
Етіологія: інсульт, травми ЦНС, пухлини мозку та ін. Розлади функцій руху можуть бути викликані первинно м’язовими (міопатія) або синаптичними (міастенія) порушеннями. Спостерігаються П. і парези психогенно-функціонального характеру (при істерії). Для характеристики розподілу П. використовують префікси: «гемі» — верхня і нижня кінцівки з одного боку, правого або лівого, «пара» — обох верхніх кінцівок або обох нижніх кінцівок, «три» — трьох кінцівок, «тетра» — усіх чотирьох кінцівок. Класично і патофізіологічно виділяють два типи П. Центральний (пірамідний) П., пов’язаний з ураженням центральних рухових нейронів, тіла яких знаходяться в моторній зоні кори, а довгі відростки у складі пірамідного тракту проходять через внутрішню капсулу, стовбур мозку, бокові стовпи спинного мозку до передніх рогів спинного мозку. Для центрального П. характерні: підвищення тонусу (спазм) паралізованих м’язів — спастичність; відновлення сухожильних рефлексів (гіперрефлексія) паралізованих кінцівок; клонуси (повторювані ритмічні скорочення м’язів, що виникають після їх швидкого розтягнення); поява патологічних рефлексів (підошвенні рефлекси Бабинського, Оппенгейма та ін.); відсутність швидкого схуднення паралізованих м’язів. Периферичний П. пов’язаний з ураженням периферичних рухових нейронів, тіла яких розміщені у передніх рогах спинного мозку, а довгі відростки входять до складу корінців, сплетень нервів у м’язах, з якими утворюють нервово-м’язові синапси. Для периферичного П. характерні: зниження м’язового тонусу; зниження сухожильних рефлексів (гіпорефлексія); відсутність клонусів стоп і патологічних рефлексів; швидке схуднення (атрофія) паралізованих м’язів унаслідок порушення їх трофіки; фасцикуляції — м’язові сіпання (скорочення окремих пучків м’язових волокон), що свідчить про ураження передніх рогів спинного мозку. При деяких захворюваннях (напр. боковий аміотрофічний склероз) ознаки центрального і периферичного П. можуть поєднуватися (змішаний П.).
Лікування П. суто індивідуальне і залежить від причини, що призвела до розвитку розладів руху. Лікування П. внаслідок черепно-мозкової травми може бути хірургічним (при травматичних гематомах). При субарахноїдальних і субарахноїдально-паренхіматозних крововиливах вводяться коагулянти; при підвищенні фібринолітичної активності крові — інгібітори фібринолізу, дегідратуючі, серцево-судинні препарати, аналептики, кортикостероїди, застосовуються повторні люмбальні пункції. Основний метод лікування пухлин головного мозку — оперативний — у межах анатомічної доступності новоутворення й фізіологічної можливості його видалення. При розладах руху внаслідок міастенії патогенетично обґрунтоване застосування антихолінестеразних препаратів. Ефективне також хірургічне видалення або опромінення вилочкової залози. Якщо є протипоказання до хірургічного втручання й променевої терапії, призначають цитостатичні препарати, антиметаболіти, глюкокортикостероїди і т.п.
Мартынов Ю.С. Неврология. — М., 1998; Мерта Дж. Справочник врача общей практики / Пер. с англ. — М., 1999; Штульман Д.Р., Левин О.С. Нервные болезни. — М., 2000.