Прокаріоти (лат. pro — для, замість, до + грец. karyon — горіх, ядро) — доядерні організми, до яких належать бактерії та синьо-зелені водорості. Ці клітини невеликих розмірів і не містять чітко оформлених, обмежених мембраною органел. У клітинах прокаріотів відсутнє диференційоване ядро. Його функції виконує нуклеоїд, який представлений однією довгою кільцевою молекулою ДНК. В нуклеоїді відсутні ядерна мембрана, гістонові білки, нуклеосомна організація хроматину.
Прокаріот клітина може містити позахромосомний генетичний матеріал у вигляді плазмід, транспозонів та інсерційних послідовностей. Вони не є життєво необхідними — кодують додаткові властивості бактерій, напр. антибіотикорезистентність, утворення ферментів агресії та ін. Обов’язковими компонентами бактеріальної клітини є цитоплазматична мембрана (фізичний, осмотичний і метаболічний бар’єр між внутрішнім вмістом бактеріальної клітини і зовнішнім середовищем), цитоплазма, рибосоми і нуклеоїд. Цитоплазматична мембрана утворює випинання в цитоплазму у вигляді змішаних мембранних систем, які називаються мезосомами. Вони беруть участь у діленні клітини і розходженні дочірніх хромосом після реплікації; також припускається виконання ними функцій центру дихальної активності бактерій. Клітини всіх бактерій, за винятком L-форм і мікоплазм, мають клітинну стінку. Вона захищає бактерії від зовнішніх впливів, надає їм характерної форми, підтримує сталість внутрішнього середовища, через неї відбувається транспорт поживних речовин і виділення метаболітів, на її поверхні розміщуються різноманітні рецептори для бактеріофагів, бактеріоцинів і різних хімічних речовин.
Основним хімічним компонентом клітинної стінки є специфічний гетерополімер — пептидоглікан (муреїн), який є основною мішенню для β-лактамних антибіотиків. Інші структури є додатковими і визначають морфологічні й функціональні особливості різних видів: капсули, пілі, джгутики, спори, включення. Деякі види бактерій можуть утворювати капсулу — поверхневу слизову оболонку, яка захищає їх від фагоцитозу у внутрішньому середовищі організму, а в умовах оточуючого середовища сприяє прикріпленню до субстрату, захисту від радіації, токсинів та бактеріофагів.
Пілі (фімбрії, ворсинки, війки) — це прямі циліндричні утворення білкової природи, які рівномірно покривають поверхню клітини і виконують адгезивну функцію. Джгутики — органи руху бактерій у вигляді спірально зігнутих циліндричних утворень білкової природи на поверхні клітини, які кріпляться базальним тільцем до цитоплазматичної мембрани. Спори бактерій — форми збереження життєдіяльності деяких видів грампозитивних бактерій в несприятливих умовах навколишнього середовища. Включення — такі внутрішньоклітинні структури бактерій, які не є абсолютно необхідними для їх життєдіяльності. Однак їх природа і функції можуть бути різними. В одних випадках включення є продуктами обміну бактеріальної клітини, а в інших — запасом поживних речовин. Вони мають діагностичне значення при вивченні морфології збудника з метою лабораторної діагностики бактеріальних інфекцій.
Патогенні бактерії розрізняють за формою: коки (стафіло-, стрепто-, менінго-, гонококи); паличкоподібні (кишкова, синьогнійна, збудники сибірки, чуми та інших захворювань); звиті (холерний вібріон, спірили, спірохети); актиноміцети (збудники актиномікозу, нокардіозу).
Жегунов Г.Ф., Жегунова Г.П. Цитологические основы жизни. — Х., 2004; Медична біологія / В.П. Пішак, Ю.І. Бажора, Ш.Б. Брагін та ін.; За ред. В.П. Пішака, Ю.І. Бажори. — Вінниця, 2004; Ченцов Ю.С. Введение в клеточную биологию. — М., 2004.