ПРОКТОЛОГІЯ (грец. proktos — пряма кишка + logos — слово, вчення) або колопроктологія — розділ медицини, що вивчає хвороби товстої (прямої та ободової) кишки, заднього проходу й параректальної ділянки. До компетенції колопроктологів відносять також аномалії й вади розвитку товстої кишки та білякишкової зони (неповний ембріональний поворот товстої кишки, мегаколон, подвоєння товстої кишки, атрезії та ектопії заднього проходу й прямої кишки, тератоїдних утворень та ін.), дивертикульоз товстої кишки та його ускладнень, різні функціональні порушення діяльності товстої кишки (хронічні запори, синдром подразнення кишки, дискінезії), неспецифічні запальні пошкодження товстої кишки, а також парапроктити (гострі та хронічні), геморой, анальні тріщини, нориці, запалення епітеліального куприкового ходу, доброякісні та злоякісні новоутворення товстої кишки та ін., усього, відповідно до міжнародної класифікації хвороб, більше 200 різних захворювань і синдромів. Широке розповсюдження цих хвороб привертало увагу лікарів усіх епох. З глибокої давнини їм були присвячені розділи у багатьох медичних трактатах Гіппократа, Цельса, Авіценни. Окремі види лікування хвороб прямої кашки — припікання та відсікання гемороїдальних вузлів, повільне розсікання тканин лігатурою при норицях прямої кишки, описані Гіппократом, дійшли до наших днів і застосовуються лікарями в сучасних умовах. З розвитком медицини первинні визначення П. як спеціальності, що займається тільки захворюваннями прямої кишки, потребували перегляду. Це було зумовлено тим, що багато патологічних процесів, таких як неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона, сімейний аденоматоз та інші одночасно з прямою кишкою уражують і розміщену вище ободову. Відповідно до цього в 1997 р. спеціальність «проктологія» офіційно була перейменована на «колопроктологію».
Обстеження проктологічних хворих мають певні особливості, зумовлені необхідністю застосування низки спеціальних методів діагностики: пальцевого обстеження прямої кишки, аноскопії, ректороманоскопії, сфінктерометрії, дефекаційної проктографії та ін. УЗД (сонографія) у колопроктологічних клініках стала обов’язковим методом діагностики раку товстої кишки, його розповсюдженості, ступеня інвазій у кишкову стінку, а також оцінки стану регіонарних лімфовузлів і наявності метастаз у печінку.
Лікування проктологічних захворювань може бути консервативним або оперативним, куди можна віднести й малоінвазивні хірургічні втручання. Вибір методу лікування найчастіше диктується характером патологічного процесу й стадією захворювання. Так, у початковий період геморою показано консервативне лікування, яке останнім часом все частіше доповнюється застосуванням малоінвазивних методик, що виконуються амбулаторно. У пацієнтів з першою стадією захворювання консервативне лікування поєднують із застосуванням ІЧ-фотокоагуляції або склеротерапії, на другій стадії, крім склеротерапії, використовують лігування вузлів латексними кільцями, які ефективні при лікуванні третьої стадії геморою. В четвертій стадії методом вибору є хірургічне лікування — радикальна гемороїдектологія за Міллаган — Морганом. Аналогічних принципів підходу до лікування вимагають і багато інших проктологічних захворювань: анальна тріщина, неспецифічний виразковий коліт, дивертикулярна хвороба тощо.
Абсолютно інші підходи застосовують при травмах прямої кишки, а також пухлинах товстої кишки та анального каналу, лікування яких завжди хірургічне (див. Хірургія). Видалення поліпів і ворсинчастих аденом товстої кишки роблять шляхом їх електрокоагуляції через ректоскоп або колоноскоп, а також колотомії або реакції сегмента кишки з пухлиною. Рак ободової або прямої кишки потребує виконання широких резекцій кишки, обсяг яких визначається локалізацією пухлини. На сьогодні з метою багатофакторного впливу на пухлинний процес, зменшення маси пухлини й девіталізації ракових клітин, що зумовлює сприятливі умови для наступних хірургічних втручань, використовують різні види комбінованого й комплексного лікування. Ці схеми лікування включають як перед-, так і післяопераційну хіміопроменеву дію, а також роздільне використання опромінення та хіміотерапії. Сучасна колопроктологія — це спеціальність не лише хірургічна. На сьогодні колопроктолог — це терапевт-гастроентеролог (лікування дисбактеріозу та неспецифічних колітів), це хірург, який володіє також лапароскопічними методиками (хірургія дивертикульозу, мегаколон, випадіння прямої кишки), це власне проктолог (лікування геморою, анальних тріщин, парапроктиту та ін.), це, врешті, онколог (комплексне коло ректального раку та поліпів товстої кишки). Це вимагає від сучасного колопроктолога спеціальної підготовки, яка повинна розпочинатись у медичному університеті й продовжуватись на кафедрах проктології післявузівської освіти.
Даценко Б.М. Острое нагноение эпителиального копчикового хода: Монография. — Х., 2006; Ривкин В.Л., Файн С.Н., Бронштейн А.С. и др. Руководство по колопроктологии. — М., 2004; Основы проктологии / Под ред. Г.И. Воробьева. — М., 2006; Corman M.L. Colon and rectal surgery. — London, 1998.