ПСОРІАЗ (лускатий лишай) — хронічне рецидивне захворювання шкіри, що характеризується появою згрубілих почервонілих ділянок, укритих сріблястими лусочками. При цьому захворюванні можуть уражатися також опорно-руховий апарат і внутрішні органи. Близько 3% людства страждає від псоріазу. Найчастіше цей вид дерматозу розвивається у віці 10–25 років. У чоловіків це захворювання виявляють на 60–65% частіше, ніж у жінок. Серед дітей П. відмічають здебільшого у дівчаток.
Етіологія П. до кінця не з’ясована. Відомо, що вирішальну роль у розвитку захворювання відіграють генетичні чинники. Велике значення мають також неврологічні, ендокринні та імунологічні фактори. До чинників, що сприяють рецидиву дерматозу, належать стресові ситуації, кліматичні зміни, переохолодження, травми, хронічні захворювання, алкоголізм тощо.
Прояви П. на шкірі виглядають як папули, що трохи піднімаються над поверхнею шкіри. Вони мають рожево-червоний колір, зверху покриті сріблястими лусочками, що легко відпадають. Ці папули мають тенденцію до злиття в більш великі бляшки. Типовим проявом є свербіж. Ці прояви найчастіше локалізуються на шкірі ліктів, колін, гомілок, сідниць, на волосистій частині голови. Характерно, що вони з’являються й у тих місцях, де шкіра травмована. Клінічні прояви можуть мати місце протягом усього життя, можливе їх прогресування з віком, тяжкість проявів може посилюватися або послаблюватися. Фізичні та психологічні розлади, пов’язані з цим захворюванням, можуть призводити до втрати працездатності, від часткової до повної. Якщо класичний папульозний П. перебігає у тяжкій запальній формі та супроводжується псоріатичною еритродермією або генералізованим пустульозним П., це може призвести до загального ураження всієї поверхні тіла та супроводжуватися системними або органічними проявами.
У разі дисемінованих форм основним є загальне лікування, при обмежених формах досить тільки місцевої терапії. Загальна терапія включає седативні ЛП (натрію тіосульфат, хлористий кальцій чи кальцію глюконат, піридоксальфосфат, екстракт плаценти, спленін, вітаміни, продектин та ін.). У тяжких випадках у стаціонарі застосовують цитостатики і системні кортикостероїди. Застосовують циклоспорин А, тигазон, пірогенал, гемосорбцію. Широко розповсюджена фотохіміотерапія, яка включає застосування фотосенсибілізатора (пувален, псорален та ін.) з наступним опроміненням шкіри довгохвильовим УФ-промінням. У стаціонарний період захворювання застосовують мазі з сіркою, нафталаном, дьогтем та ін. Рекомендують теплі ванни, грязі, парафінові аплікації, геліотерапію.
Вульф К., Джонсон Р., Сюрмонд Д. Дерматология по Томасу Фицпатрику. — М., 2007; Терлецкий О.В. Псориаз. — М., 2007; Федеральное руководство по использованию лекарственных средств (формулярная система) Вып. IV. — М., 2003; Haslett C., Chilvers E.R., Hunter J.A., Boon N.A. Davidson’s principles and practice of medicine. — Edinburg, 2001; Harrison's principles of internal medicine — 16th ed. / editors, Dennis L.Kasper… [et al.]. — New York, 2005.