Радіонукліди (лат. radiare — випромінювання + nucleus — ядро) — термін, який використовується для позначення РР, тобто речовин, що містять радіоактивні атоми. Найчастіше під цим розуміють речовини, що містять радіоактивні ізотопи тих або інших хімічних елементів, які використовуються на практиці в промисловості й медицині. Зокрема до останніх відносять мічені ними радіофармпрепарати (див. Радіофармацевтичний препарат), які використовують для радіонуклідної (радіоізотопної) діагностики та променевої терапії (див. Злоякісні новоутворення).
За походженням Радіонукліди можна розділити на штучні та природного походження. Останні, у свою чергу, поділяються на первинні (табл. 1), три групи похідних розпаду 238U, 235U та 232Th, а також Р., які постійно утворюються у навколишньому середовищі під впливом космічного випромінювання.
За характером розподілу в організмі людини всі Р. поділяються на дві групи. До першої належать такі, що рівномірно або відносно рівномірно розподілені по всьому тілу — тритій, 32Na, 86Rb, 95Nb, 134Cs, 137Cs та ін. Другу складають Р., що вибірково або переважно накопичуються в окремих органах і тканинах, — так звані органотропні Р. Так, у щитоподібній залозі спостерігається накопичення ізотопів йоду, найбільш вагомим серед яких є 131І; у кістках — 32P, 45Ca, 90Sr, 140Ba, 239Pu; у печінці — 64Mg, 147Nd, у нирках — 99Mo, 121Te, 125Te. Ця природна властивість Р., зокрема з урахуванням практичної можливості і вартості їх виробництва (штучного отримання), використовується в медицині з метою діагностики і лікування деяких захворювань (табл. 2).
Радіонукліди у радіаційній гігієні також класифікуються за ступенем радіаційної небезпеки речовин — згідно з потенційною небезпекою внутрішнього опромінення. У цьому відношенні береться до уваги властива окремому Р. мінімально значуща активність (доза випромінювання за одиницю часу).
БМЭ. — М., 1983. — Т. 23; Гродзинський Д.М. Радиобіологія. — К., 2001; Мащенко М.П., Мечов Д.С., Мурашко В.О. Радіаційна гігієна. — Х., 1999.