Реімбурсація (англ. reimbursement — виплата компенсацій) — загальноприйнята назва в міжнародній практиці охорони здоров’я процесу, за допомогою якого система охорони здоров’я впливає на доступність ЛП та медичних послуг для населення.
Основний принцип фармацевтичної допомоги — забезпечення економічної (ціна) і фізичної (наявність на ринку країни) доступності ЛП для всіх верств населення, що забезпечується функціонуванням механізму державного регулювання ціноутворення.
Доступність ліків для населення визначається країною мешкання з урахуванням національних особливостей державної політики в галузі фармації, відмінностей в організації систем медичного страхування, систем компенсації вартості ЛП, цінової і податкової політики. Практично в усіх країнах існують системи компенсації вартості ЛП населенню, основним завданням яких є мінімізація витрат громадян і державного бюджету на придбання ліків.
Організаційні структури систем реімбурсації мають цілу низку істотних відмінностей, основними серед яких є джерела фінансування, умови надання компенсації, методи регулювання цін з боку держави, принципи відбору ЛП для компенсації та ін. Європейські системи компенсації мають істотні відмінності методів надання компенсації, у першу чергу у виборі критеріїв адресатів і рівнів відшкодування. Основними визначальними чинниками в наданні компенсації є: категорія споживача (соціально незахищені верстви населення, люди, які страждають на захворювання з тяжким перебігом або хронічні та ін.); вид фармацевтичної допомоги (стаціонарна, амбулаторна); вартість придбаних препаратів за певний період; властивості препарату (внесення до «позитивного списку», ціна). Установлення ціни та обсягу компенсації передбачає такі складові: отримання дозволу на реалізацію препарату, його відповідність критеріям ефективності, безпеки та якості, переговори із закладами, що здійснюють виплату компенсацій, та ін. Система реімбурсації є соціально-економічною системою, метою якої є забезпечення доступності ЛП та фармацевтичної допомоги в цілому, суб’єктом якої є уповноважені органи, що здійснюють компенсаційні виплати з певних джерел фінансування, об’єктом — певні категорії захворювань та хворих. Соціально-економічні стратегії функціонування системи Р. умовно можна поділити на дві системи: державна система медичної та фармацевтичної допомоги (має суто соціальний характер); недержавна система (превалює приватний характер фармацевтичної допомоги). За умов функціонування державної системи Р. ЛП відпускаються загалом як частка надання первинної медичної допомоги, стаціонарного лікування і фінансуються з джерел державного бюджету, фондів соціального страхування та обов’язкового медичного страхування. Основною метою в цій системі реімбурсації є досягнення стабільних джерел фінансування і зменшення витрат на ЛП. Це здійснюється за рахунок відбору ефективних ЛП, що підлягають реімбурсації, їх раціонального використання, встановлення обсягів бюджетних асигнувань та соціально обґрунтованої участі пацієнтів в оплаті вартості ліків. Функціонування недержавної системи реімбурсації і забезпечення доступності ЛП для населення, як правило, здійснюється в умовах зростання цінової конкуренції, включаючи заміну ЛП аналогічними, контролю оптових і роздрібних цін і допускає використання джерел фінансування й компенсації вартості ЛП як за рахунок суспільних внесків, так і внесків добродійних фондів та ін. Компенсація коштів за амбулаторне лікування може ґрунтуватися на двох механізмах. Механізм реімбурсації для застрахованих осіб — застрахований пацієнт оплачує надані йому медичні або фармацевтичні послуги, одержує рахунок на витрачену суму, який подає страховій компанії. У цьому випадку немає безпосереднього зв’язку між страховим фондом та медичними й аптечними закладами. Механізм реімбурсації для аптек та медичних закладів — компенсаційні кошти надходять безпосередньо від страхової компанії на підставі домовленості між страховим фондом, медичним та аптечним закладом. Використання того чи іншого механізму реімбурсації залежить від особливостей системи охорони здоров’я кожної країни. У Франції введений перший механізм реімбурсації. У Німеччині існує практика компенсації вартості ЛП для аптек на підставі договору, тобто використовується другий механізм. Досвід різних країн свідчить, що у більшості випадків основні витрати на ЛП підлягають компенсації. В Україні передбачена система компенсації вартості ЛП залежно від захворювання, його тяжкості та від категорії пацієнта. Також відповідними постановами Кабінету Міністрів України затверджується перелік тих ЛП, які можна закуповувати за бюджетні кошти.
Котвіцька А.А. Наукове узагальнення міжнародного досвіду організації механізмів реімбурсації витрат на лікарські засоби // Вісник фармації. — 2006. — № 3 (47); Основные документы Всемирной организации здравоохранения. — Женева, 2003; Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 955 «Програма надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги» // Офіц. вісн. України. — 2002. — № 28; Салтман Р.Б., Фигейрас Дж. Реформы системы здравоохранения в Европе: анализ современных стратегий / Пер. с англ. — М., 2000.