РЕФЛЕКСОТЕРАПІЯ (лат. reflexus — повернений назад, відображений + грец. thеraреiа — лікування) — лікувальна система, заснована на рефлекторних співвідношеннях, сформованих організмом у процесі філо- та онтогенезу, і реалізована через ЦНС за допомогою подразнення рецепторного апарату шкіри, слизових оболонок та тканин для впливу на функціональні системи організму. Поняття «Р.» з’явилося у Франції в 1912–1913 рр. та об’єднало під цією назвою різні лікувальні прийоми, в основі яких лежить рефлекс. Термін на сьогодні широко використовується, але не повністю відображає сутність включених до нього діагностичних, терапевтичних і профілактичних методів. В європейській традиції під терміном «Р.» об’єднуються всі методи рефлекторної дії (незалежно від способу) на активні ділянки поверхні тіла (точки), багаті на нервові елементи. Забезпечення сприятливих результатів при лікуванні значного числа захворювань і синдромів без застосування ЛЗ або зі скороченням їх дозування, відсутність побічних явищ при кваліфікованому використовуванні методів Р. сприяє її широкому визнанню.
В основі механізму дії Р. лежать рефлекторні реакції нервової системи: місцеві, сегментарні та надсегментарні. Збудження аферентними шляхами нервової системи та асоціативними волокнами передається в різні сегменти спинного мозку, в стовбурні ретикулярні структури (ретикулярну формацію, таламус, гіпоталамус), кору великих півкуль головного мозку. Кора великих півкуль як головний аналізуючий і регуляторний центр організму формує у відповідь реакцію на рефлекторні дії. «Передпускова інтеграція», що складається під впливом мотивації і обстановки до дії стимулу, забезпечує формування домінуючого осередку збудження. Цей осередок є домінантним, здатним підсумовувати збудження, тоді як дифузні хвилі від подразнень різних модальностей порушують всі центри, які в даний момент досить збудливі. Така штучно створена домінанта тривало зберігається і приводить до згасання патологічного збудження, пов’язаного із захворюванням. Реалізація рефлексотерапевтичного ефекту досягається полімодальною конвергенцією соматичних і вісцеральних сигналів (від внутрішніх органів) на нейронах різних рівнів нервової системи (спинний та довгастий мозок, таламус, кора великих півкуль). Нейрофізіологічними дослідженнями доведено, що при конвергенції полімодальних сигналів соматичні імпульси переважають над вісцеральними. Потік імпульсації від шкірно-м’язових нервів (зі шкіри), якщо він передує вісцеральній імпульсації, гасить останню, тому біоелектрична реакція в ЦНС при цьому не виникає, хоча і наголошується зміна загальної збудливості нервових центрів. Такі ж взаємовідносини можливі всередині соматичної нервової системи між імпульсацією по швидкопровідних мієлінових волокнах, що передають «миттєвий біль», і повільнопровідних безмієлінових нервових волокнах, що передають тупий, ниючий біль. При цьому імпульсація по швидкопровідних волокнах блокує вхід до нейронів спинного мозку, і реакція від подальших стимулів по повільнопровідних волокнах «гаситься».
Відкриття ендогенних опіатів та опіатних рецепторів нейронів сприяло з’ясуванню ролі нейрогуморальних чинників в механізмі дії Р. Виявилося, що введення енкефалінів або морфіну в ділянку маргінальної зони і желатинозної субстанції спинного мозку, що містить нейрони з опіатними рецепторами, гальмує Т-клітини задніх рогів, які збуджуються повільнопровідними больовими волокнами. Важлива роль у реалізації інтегрованих рефлексотерапевтичних впливів, згідно із сучасними даними, належить періакведуктальній сірій речовині, ядрам та парафасцикулярному комплексу таламуса, корі великих півкуль головного мозку. Залежно від місця дії сучасні методи Р. можуть бути розділені на такі групи: корпоральна і аурикулярна, скальпова (краніальна), носова (центротерапія Бонньє), лицьова, хребетна (спондилотерапія), підошовна та ручна (педо- та манотерапія). Методи Р. також поділяють залежно від лікувального чинника, що використовується, на механічні, термічні, фармакологічні, світлові, електричні, магнітні та біологічні. З методів Р., крім найпоширеніших, розвиваються мікроголкотерапія, вакуумна терапія, аплікації кульок і пластин, метод пальцевої дії (шіатсу), мікрохвильові та магнітні методи, кріотерапія, лазеротерапія. Широке розповсюдження Р. отримала в лікуванні больових, алергічних, гіперкінетичних та багатьох інших патологічних станів, а також у профілактиці загострення часто рецидивуючих захворювань (радикулітів, невралгій, дисомній, бронхіальної астми тощо). Р. сприяє поліпшенню обмінних процесів і прискоренню процесів регенерації у тканинах, виявляє протизапальну та судинорозширювальну дію, дозволяє нормалізувати біологічний статус організму.
Мачерет Е.Л., Самосюк И.З. Руководство по рефлексотерапии. — К., 1982; Пак Чже Ву. Лекции по Су Джок терапии / В 2 т. — М., 1998; Песиков Я.С., Рыбалко С.Я. Атлас клинической ауриколотерапии. — М., 1990; Sun Xue Q. Applied chinese acupuncture for clinical practioners. — Beijing, 1985.