РЕФРАКЦІЯ ОКА (пізньолат. геfrасtіо — заломлення) — оптична установка ока у спокої акомодації. У нормальному (еметропічному) оці при цілком розслабленій акомодації головний фокус оптичної системи ока знаходиться на сітківці. У цій точці збираються після заломлення промені, які йдуть із нескінченності (паралельно оптичній осі). До аномалій рефракції належать короткозорість (міопія), далекозорість (гіперметропія) і астигматизм (рисунок).
Рисунок. Схема ходу променів через заломлюючі середовища ока у спокої акомодації в нормальному оці, далекозорому оці, короткозорому оці
Короткозорість і далекозорість, як правило, обумовлені ненормальною довжиною очного яблука (подовжене або коротке око). Короткозорість виникає в тому випадку, коли у спокої акомодації головний фокус знаходиться перед сітківкою (подовжене око). Корекція рефракції здійснюється за допомогою двоувігнутих лінз. Далекозорість властива укороченому оку. У далекозорому оці у спокої акомодації головний фокус знаходиться за сітківкою. Цей недолік рефракції може бути компенсований шляхом акомодаційного зусилля (шляхом збільшення опуклості кришталика). Далекозора людина напружує акомодаційний м’яз не тільки при розгляді близьких предметів, але й тоді, коли дивиться вдалину. При великому ступені гіперметропії необхідна корекція рефракції шляхом двоопуклих лінз. При короткозорості та далекозорості сила акомодації залишається, як правило, нормальною на відміну від старечої далекозорості — фізіологічного ослаблення акомодації, що закономірно настає в похилому віці, коли зменшення широти акомодації призводить до розвитку далекозорості. В осіб з нормальною рефракцією (еметропією) стареча далекозорість починає виявлятися у 45 років. У цьому віці при заняттях на близькій відстані потрібна оптична корекція зору +0,5 діоптрій. У більш пізньому віці силу збірних лінз потрібно збільшувати в міру подальшого прогресуючого ослаблення акомодації. При далекозорості потреба у використанні окулярів для занять виникає у більш ранньому віці, ніж при еметропії; при короткозорості, навпаки, у більш пізньому віці, а при короткозорості понад 3,0 діоптрії призначення окулярів для занять може взагалі не знадобитися.
Астигматизм (грец. а — не, stigma — точка) — порушення зору, обумовлене неоднаковою кривизною заломлюючих поверхонь у різних меридіанах ока, внаслідок чого промені, які попадають в око з будь-якої точки простору, не дають після заломлення в оптичній системі ока цяткового фокусного зображення на сітківці. Астигматизм ока частіше обумовлений нерівномірною кривизною рогівки, значно рідше — неправильною формою кришталика. Можливе сполучення в одному оці астигматизму рогівкового і кришталикового. Практично має значення рогівковий астигматизм, при якому різні меридіани рогівки мають різну кривизну і заломлюючу силу. В астигматичному оці є два головні меридіани, перпендикулярні один одному (горизонтальний та вертикальний): один — з найбільшою заломлюючою силою, інший — з найменшою. Різниця в заломлюючій силі головних меридіанів виражена в діоптріях, характеризує ступінь астигматизму ока. Астигматизм невеликого ступеня (до 0,5 Д) зустрічається часто і на гостроту зору не впливає (так званий фізіологічний астигматизм). Більш виражений астигматизм значно знижує гостроту зору. Залежно від рефракції головних меридіанів ока розрізняють такі види астигматизму: простий — в одному головному меридіані еметропія, в іншому — короткозорість або далекозорість; складний — в обох меридіанах короткозорість або далекозорість, але різного ступеня; змішаний — в одному меридіані короткозорість, в іншому — далекозорість. Для корекції астигматизму використовують циліндричні стекла, що являють собою лінзи, виготовлені у вигляді подовжнього сегмента циліндра, що має неоднакові радіуси кривизни в різних меридіанах. Лінзи компенсують недолік або надлишок заломлюючої сили відповідного меридіана. Так, напр., якщо рогівка заломлює слабкіше у вертикальному напрямку, то скло повинно заломлювати в цьому напрямку сильніше.
Физиология человека. / Под ред. Р. Шмидта, Г. Тевса. — М., 1985. — Т. 2; Физиология человека / Н.А. Агаджанян, Л.З. Тель, В.И. Циркин и др. — М., 2001.