РЕЦИДИВ (лат. rесidivus — що відновлюється) — повторна поява симптомів захворювання після певного періоду їх повного зникання. Виникнення Р. найчастіше пов’язане з неповним усуненням причин хвороби в процесі її лікування, що за певних умов призводить до повторного розвитку патогенетичних процесів, властивих цій хворобі, та відповідного поновлення її клінічних проявів. Визначення перебігу хвороби як рецидивного обов’язково припускає наявність між періодами повернення хвороби періодів ремісії, тривалість яких коливається від декількох днів (при інфекційних хворобах) до декількох місяців, а в деяких випадках (частіше при неінфекційних хворобах) — до декількох років. Тривалість ремісії та ймовірність виникнення Р. багато в чому визначається ступенем компенсації функціональної недостатності різних систем, що залишаються після неповного видужання або які мали генетичну зумовленість, а також під впливом навколишнього середовища. Схильність до Р. характерна для подагри, деяких форм артриту, ревматизму, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки; говорять про рецидивний перебіг хронічного бронхіту, хронічного панкреатиту, рекурентних (зворотних) форм шизофренії. Рецидивний перебіг характерний для захворювань системи крові, таких як гострий лейкоз, перніціозна анемія та ін. Для деяких хвороб виникнення Р. настільки характерне, що відображається в їх назві, напр. зворотний тиф, рецидивний параліч. При інфекційних хворобах виникнення Р. зумовлене збереженням збудника в організмі хворого після первинного зараження. Цим Р. відрізняється від реінфекції (повторення захворювання внаслідок повторного зараження). Рецидивний перебіг властивий таким інфекційним хворобам, як черевний i зворотний (кліщовий, вошивий) тиф, паратифи, сальмонельоз, дизентерія, малярія, вірусний гепатит, бруцельоз. Клінічна картина Р. хвороби порівняно з її первинними проявами може значно варіювати як за ступенем вираженості ознак, так i в якісному відношенні. Напр., вперше діагностований ревматизм може мати перебіг у вигляді хореї, а наступні Р. — у вигляді поліартриту, ревмокардиту та ін. При важких Р. симптоми ускладнень, напр., серцевої недостатності, можуть домінувати, різко змінюючи клінічну картину основної патології. При новоутвореннях Р. також називають поновленням росту пухлини на місці чи в ділянці її колишнього розташування через певний час після радикального оперативного, променевого чи іншого виду лікування, спрямованого на ерадикацію пухлини, напр. електрокоагуляції. При деяких видах новоутворень (лімфогранулематозі, лімфо- та мієлолейкозі, семіномі та ін.), де можлива тривала ремісія внаслідок консервативної терапії, поновлення захворювання також трактується як Р. Розвиток метастазів через певний час після лікування при первинній пухлині позначається як прогресування захворювання. Метастаз відрізняється від Р. головним чином тим, що локалізується поза зоною операції, у віддалених лімфатичних i паренхіматозних органах (легенях, нирках тощо) або діагностується у вигляді дисемінації.
Лікування Р. хвороби визначається характером основної патології, наявністю функціональних порушень, набутих за весь час перебігу хвороби, а також ускладнень, які супроводжують певний Р. Ремісія досягається тим легше, чим раніше розпочато лікування Р., тому в разі хвороби з рецидивним перебігом варто інформувати хворого про можливість його виникнення й необхідність своєчасного звернення до лікаря.
БМЭ. — М., 1975. — Т. 21; Ивашкин В.Т., Султанов В.К. Пропедевтика внутренних болезней. — СПб., 2003; Beahrs O.H., Henson D.E., Hutter R.V.P., Kennedy B.J. Manual for staging of cancer. — Philadelphia, 1992.