РИЦИНА ЗВИЧАЙНА — Ricinus communis L. (латинізоване грец. rikinos — назва рослини або від давньоєврейського rikar — кулястий, чи від давньоримського ricinus — кліщ; лат. communis — звичайний) — з родини Молочайних (Euphorbiaceae); рос. назва — клещевина обыкновенная; народні назви: клещевина, райдерево. На батьківщині в тропічній Африці це багаторічна рослина з деревоподібним стеблом до 10 м завв. Культивується в багатьох країнах на всіх материках. У країнах з помірним кліматом, зокрема в Україні, Р.з. — однорічна рослина (щорічно вимерзає) до 2–3 м завв. Стебло прямостояче, колінчасте, порожнисте, розгалужене, разом з гілками зеленого, червоного, фіолетового або майже чорного кольорів. Листки великі, чергові, з черешками до 20–60 см завд., пальчасторозсічені на 5–11 лопатей 30–80 см завш.; лопаті яйцеподібно-видовжені, загострені, нерівнозубчасті по краю. Суцвіття — китиці кінцеві та у пазухах листків до 70 см завд. Квітки одностатеві, однодомні, зібрані у групи, які розташовані на осі суцвіття: тичинкові квітки — у нижній частині суцвіття, маточкові — у верхній. Оцвітина проста, непоказна, 3–5-роздільна, забарвлена залежно від форми і сорту. Плід — овально-куляста тригнізда коробочка, яка може розтріскуватися, гола або зі шпичаками, тринасінна, тристулчаста. Насіння овальної форми, зі спинки — опукле, з черевця — більш плескате, з гладенькою блискучою мозаїчною оболонкою й довгастим швом посередині, а також з невеликим принасінником, 0,8–2,5 см завд. Залежно від сорту колір насіння може бути сірим, сіро-блакитним, світло- або темно-червоним; колір мозаїки різноманітний: брунатний, рожевий, світло-сірий. Цвіте через 40–50 днів після появи сходів протягом 1 міс.
Для медичних потреб використовують рицинову олію — Oleum Ricini, яку одержують з насіння Р.з. — Semina Ricini. Плоди, що розтріскуються, збирають у 3–4 прийоми в міру достигання китиць, зрізаючи їх серпом або ножем і обмолочуючи. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, збирають спеціальними комбайнами, потім обмолочують молотаркою і додатково очищують на віялках.
Насіння Р.з. містить: жирну невисихаючу олію — до 60%; білкові речовини (до 17%): альбуміни і глобуліни, фермент ліпазу, токсальбумін рицин — до 2–3%; алкалоїд рицинін — 0,1–1%; клітковину — до 18%. Рицинова олія складається з гліцеридів рицинолевої — до 85%, олеїнової — 9%, лінолевої — 3%, пальмітинової, стеаринової та дигідроксистеаринової кислот; неомилюваних речовин — до 0,4%.
Медична рицинова олія є фракцією, яку отримують при першому гарячому пресуванні. Для руйнування дуже отруйного рицину насіння заздалегідь прогрівають. Одержану олію додатково обробляють парою і фільтрують. Рицин — протоплазматична отрута, що інгібує синтез білка на рівні рибосом, це нестійка речовина, яка легко піддається деструкції та гідролізу при нагріванні.
Рицинолева кислота
Рицинін
Рицинова олія — прозора, густа, в’язка, безбарвна або трохи жовтувата рідина зі слабким запахом і своєрідним неприємним смаком. На відміну від інших рослинних олій, має найбільшу густину — 0,948–0,968 г/см3 і високу в’язкість; показник заломлення — 1,475–1,480; змішується в усіх співвідношеннях з етанолом, льодяною оцтовою кислотою, етером і хлороформом; при Тзаст 16 °С утворює білувату мазеподібну масу; на повітрі не окиснюється; йодне число — 82–90; кислотне число — не більше 1,5; число омилення — 176–186.
Рицинова олія — класична проносна речовина. При потраплянні у дванадцятипалу кишку вона частково гідролізується на гліцерол і рицинолеву кислоту, солі якої посилюють перистальтику кишечнику. Проносний ефект настає через 5–6 год. Призначають її при ентероколіті, хронічному запорі у поєднанні з гемороєм, проктитом та ін., при підготовці хворих до рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини. При вживанні рицинової олії відбувається рефлекторне скорочення м’язів матки, тому її раніше застосовували як рододопоміжну речовину. Протипоказано застосовувати олію при отруєнні жиророзчинними речовинами і густим екстрактом щитника чоловічого. Зовнішньо використовують при запрілості, трофічних виразках, себореї, дифузному випадінні волосся та ін. У гомеопатії застосовують зріле насіння при гастроентероколітах, холері та як ЛРС, що посилює лактацію.
Слід пам’ятати, що насіння Р.з. надзвичайно отруйне! Вживання 3 насінин у дорослих викликає найсильніше запалення слизової оболонки тонкої кишки, блювання й коліки. Кількість рицину в 1 насінині смертельна для дитини, у 8 — для дорослої людини.
Крім олії, для медичного застосування промисловість випускає авіаційну і технічну рицинову олію. Її використовують у складі мастильних засобів для двигунів, оскільки вона зберігає в’язкість при високій температурі й не окиснюється. Технічні сорти олії застосовують у миловарінні, для одержання оліфи, у шкіряній промисловості, як гідравлічну рідину. Жмих (отруйний) використовують як азотне добриво та для одержання клею. Декоративна рослина.
ГФ СССР. — М., 1968; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990; Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. — М., 2002; Орлов Б.Н., Гелашвили Д.Б., Ибрагимов А.К. Ядовитые животные и растения СССР. — М., 1990; European Pharmacopoeia. — 4th ed. — Strasburg, 2001.