РІДКІ ЛІКИ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (лат. Formae medicamentorum fluidae ad usum externum) — вільні всебічно дисперсні системи, в яких діючі речовини (тверді, рідкі, газоподібні) рівномірно розподілені в рідкому дисперсійному середовищі (розчини, краплі, суспензії, емульсії, настої, відвари, слизи, примочки, промивання, спринцювання, клізми, ванни й ін.). ДФУ регламентує вимоги до рідких вушних, назальних, вагінальних, ректальних ЛП, а також шампуней, пін нашкірних, розчинів для зрошення. Як дисперсійне середовище при приготуванні рідких ліків використовують воду, спирти, олії та інші розчинники.
Примочки (Fomentationes) — слабкі водні розчини АФІ, настої, відвари та інші рідини, що використовують у теплому або холодному стані з метою впливу діючих речовин, а також високої або низької температури. Зміну водних компресів роблять через 4, спиртових — через 10–12 год. Для примочок використовують свинцеву воду (2% розчин свинцю ацетату), рідину Бурова (8% розчин алюмінію ацетату основного) — 1 столова ложка на склянку води; 1–2% розчини таніну та резорцину; 2–3% розчин кислоти борної; 0,25% розчин срібла нітрату, розчин калію перманганату 1:1000–1:10 000 та ін. Примочки виявляють протизапальну, епітелізуючу, в’яжучу та дезінфекційну дію, зменшують набряк, відсмоктують ексудат, чинячи підсушувальну дію, захищають шкіру від впливу зовнішніх чинників, зменшують чи усувають свербіж. Призначають примочки при гострих запальних ушкодженнях шкіри (екземі, дерматиті тощо), які супроводжуються гіперемією, набряком, утворенням ерозій, а також при лікуванні виразок різного походження. Процедура продовжується 1–2 год протягом 3–4 днів. При гострому запаленні використовують охолоджені розчини, при підгострому запаленні — розчини кімнатної температури. Теплові примочки (Fomentationes calidae) застосовують у вигляді зігрівальних компресів для прискорення перебігу різних запальних процесів (див. Лікувальні процедури). Для посилення охолодження на короткий час (не більше 10–15 хв) зверху можна покласти пузир з льодом.
Клізми або клістири (грец. Klysma — промивання) призначаються для введення в пряму кишку за допомогою спеціальних чи прилаштованих ємностей — кухоль Есмарха, спринцівка, іригатор (див. Лікувальні процедури). Розрізняють клізми лікувальні та діагностичні. Діагностичне значення може мати об’єм рідини, яка надходить у кишечник (напр. при кишковій непрохідності). Лікувальні клізми поділяються на: очисні (Clysmata evacuatia), або очищувальні, проносні та промивні, лікувальні (Clysmata medicata) та живильні (Clysmata nutrientia). За способом уведення рідин та їх об’ємом виділяють мікроклізми та крапельні клізми. Для розм’якшення калових мас і стимуляції перистальтики прямої кишки використовують чисту холодну, теплу або гарячу воду (40–45 °С), настої з ЛРС об’ємом від 750 мл до 2 л (для дорослого) з температурою 25–35 °С або гіпертонічні клізми з 2–3% розчину натрію хлориду. Для посилення очищувальної дії інколи до води додають 30–50 г гліцерину або рослинної олії. Проносні клізми використовують для стимуляції самостійного випорожнення товстої кишки при атонічних запорах. Зазвичай з цією метою ставлять гіпертонічні клізми. Олійні клізми (соняшникову, конопляну чи мінеральну олію в кількості 50–200 мл) у теплому стані (37–38 °С) використовують при постійних запорах. До промивних клізм відносять також сифонні, які використовуються за відсутності ефекту від проносних або очищувальних. Лікувальні клізми використовують як для місцевої дії (на слизову оболонку товстої кишки), так і з метою введення ліків резорбтивної дії. Застосовують різноманітні протизапальні, спазмолітичні, протимікробні та протипаразитарні речовини. Обволікальні клізми з крохмалю (2–3 чайні ложки на 2–3 склянки води), з настою ромашки (до 5 столових ложок висушених квіток ромашки на 1 л окропу настоюють 2 год, потім проціджують через марлю та вводять в теплому стані) призначають при спазмах кишечнику, проносах та метеоризмі. Часто застосовують клізми в’яжучої дії з протарголом (1000 мл 0,1–0,2% розчину), таніном (500 мл 0,5–1% розчину), калію перманганатом (розчин 1:4000). Лікувальні клізми резорбтивної дії призначають у випадку неможливості чи недоцільності введення ліків перорально або в ін’єкціях. Незмінена слизова оболонка товстої кишки має добру всмоктувальну здатність, у зв’язку з чим концентрація у крові деяких діючих речовин, уведених за допомогою клізм, може бути більш високою, ніж при їх уведенні у тій же кількості перорально. Мікроклізми широко застосовуються в педіатрії у вигляді герметично закупорених ректальних поліетиленових піпеток з дозованою кількістю розчину, емульсії, суспензії тощо, об’ємом від 10 до 100 мл. З цією метою застосовують 0,02% розчин фурациліну, 0,05–0,1% розчин етакридину лактату, 1–1,5% розчин стрептоциду розчинного, 10% синтоміцинової емульсії (15–30 мл), суспензії ентеросептолу (отриманої з 1–2 таблеток) та ін. За допомогою мікроклізм одночасно можуть вводитися серцеві глікозиди, снодійні та наркотичні речовини, натрію саліцилат тощо. У випадку, коли необхідно ввести діючу речовину у вигляді крапель, її розчин одержують у 30–100 мл води чи фізіологічного розчину, а далі вводять у вигляді мікроклізми. Крапельні клізми використовують для введення великих кількостей (понад 200 мл) ізотонічних розчинів глюкози, натрію хлориду та інших поживних розчинів. Перед крапельною клізмою ставлять очищувальну. Живильні клізми частіше використовують при непрохідності кишечнику, тяжких гастроентеритах, правці та інших випадках. Призначають їх у невеликих об’ємах (часто — з крохмальним слизом).
Ванни (Balnea) призначаються з метою тривалого контакту всього тіла (Balnea universale) або окремих анатомічних ділянок тіла, напр. ручні, для ніг (Balnea locale) тощо. За метою призначення ванни бувають гігієнічні (для купання і миття), лікувальні (для надання терапевтичного ефекту) та профілактичні. Залежно від температури можуть бути холодні (до 20 °С), прохолодні (20–33 °С), «індиферентної» температури (34–36 °С), теплі (37–39 °С), гарячі (40–42 °С). За складом можуть бути прісними, ароматичними, лікарськими, мінеральними та газовими. Механізм дії ванн складається з впливу температурного, механічного та хімічного подразників на шкіру. Сила температурного подразнення залежить від різниці між температурою води та шкіри, часу, місця та площі дії, а також стану реактивності організму, його індивідуальних особливостей. Короткочасні холодні та прохолодні ванни чинять загальнотонізуючу, стимулювальну (на нервову та серцево-судинну систему) дію, підвищують обмін речовин. Теплі ванни виявляють заспокійливу дію, сприяють нормалізації судинного тонусу, покращують сон. Гарячі ванни покращують обмін речовин, посилюють потовиділення. З метою посилення впливу температурного фактора можна використовувати контрастні ванни або з поступовим підвищенням температури. Вплив механічного фактора визначається тиском рідини, котра покриває тіло хворого. Найбільш чутливими до механічного фактора, крім рецепторів шкіри, є вени та лімфатичні судини. Для посилення механічного подразнення використовують ванни з розтиранням, перлисті; для розслаблення — пінні; для надання особливої форми дії — вібраційні та вихрові.
Краплі (Guttae) — розчини, емульсії або суспензії, що містять один або більше АФІ, які застосовуються малими об’ємами, дозуються краплями за допомогою відповідного дозувального пристрою. Одержують їх шляхом розчинення твердих діючих речовин у воді, гліколях, жирних оліях або комбінованих рідинах (розчини, настойки, рідкі екстракти, еліксири тощо). За місцем застосування краплі поділяються на очні, вушні, назальні та зубні. Очні краплі повинні бути стерильними і готуються в асептичних умовах (див. Офтальмологічні лікарські препарати). Вушні краплі згідно з ДФУ являють собою розчини, емульсії, суспензії у відповідних рідинах, призначені для введення в слуховий отвір; вони не повинні чинити небезпечного тиску на барабанну перетинку. Вони також можуть бути введеними в слуховий отвір за допомогою турунди, просоченої розчином АФІ. ДФУ наводить вимоги до назальних крапель та рідких назальних спреїв, які призначені для закапування або упорскування в носові порожнини або для введення в слуховий отвір за допомогою просоченої розчином турунди.
Шампуні лікарські — рідкі або м’які ЛП у вигляді емульсій, суспензій або розчинів, призначених для нанесення на шкіру голови з наступним змиванням водою. При розтиранні з водою вони зазвичай утворюють піну, тому що містять ПАР.
Піни нашкірні мають відповідати вимогам статті ДФУ «Піни медичні» (Musci medicati). Вони складаються з великого об’єму газу, диспергованого у рідині, зазвичай містять одну або більше діючих речовин та ПАР, які забезпечують утворення піни, а також інші допоміжні речовини. Призначаються для нанесення на шкіру або слизові оболонки. Піна утворюється безпосередньо під час застосування ЛП, що знаходиться під тиском у контейнері, який обладнаний клапаном і насадкою натискного типу. Піни для застосування на великих відкритих ранах або на дуже ушкодженій шкірі мають бути стерильними.
Шкірні клеї та рідкі пластирі (Emplastra liquida) — це леткі рідини (спиртоефірні розчини) природних або синтетичних речовин, які після випаровування розчинника утворюють міцну еластичну плівку на шкірі. Вони можуть використовуватись як епідерматичні або ендерматичні пластирі. Частіше за все плівка утворюється за допомогою таких речовин, як нітроцелюлоза, каніфоль, колодій, колоксилін, гума, смоли тощо. Для надання їй еластичності додають рослинні олії (соняшникову, рицинову). Еластичні плівки, що не містять лікарських речовин, належать до шкірних клеїв. Їх функція зводиться до фіксування пов’язок. Плівки, які містять лікарські речовини, в основному антимікробної дії (рідкі пластирі), крім фіксувальної, мають відповідну лікувальну дію. Рідкі шкірні клеї в аерозольних балонах використовують як стерильний перев’язувальний матеріал у хірургії і гінекології, у дерматології для захисту шкіри і ранових поверхонь. Випускають їх у бутилях, флаконах, аерозольних балонах. Вони повинні зберігатися в прохолодному місці, подалі від вогню. До рідких пластирів відносять смоляні клеї Клеол, Клей БФ-6 та колодієві — Колодій, Рідина Новікова, Фуропласт.
ДФУ. — Х., 2001; Технология и стандартизация лекарств. Сборник научных трудов / Под. ред. В.П. Георгиевского и Ф.А. Конева. — К., 1996.