Набряк легень — патологічний стан, зумовлений значним випотом рідкої частини крові в інтерстиціальну тканину легень, а потім в альвеоли, що клінічно проявляється тяжкою задишкою, ціанозом і клекітливим диханням. Набряк легень є грізним ускладненням різних захворювань і патологічних станів, що супроводжуються недостатністю лівого шлуночка: ішемічної хвороби серця, артеріальної гіпертензії, клапанних пороків, кардіоміопатії; він відзначається при тромбоемболії в систему легеневого стовбура, захворюваннях органів дихання, ураженнях ЦНС, алергічних станах, екзогенних і ендогенних інтоксикаціях, парентеральному введенні надмірної кількості рідини.
У патогенезі НЛ основне значення мають:
- гостре підвищення гідростатичного тиску в капілярах малого кола кровообігу;
- порушення проникності капілярної стінки;
- зниження колоїдно-осмотичного тиску плазми крові;
- швидке зниження внутрішньоплеврального тиску.
Ці фактори, як правило, поєднуються, причому в конкретних випадках кожний із них може мати головне патогенетичне значення. НЛ внаслідок різкого підвищення тиску в легеневих капілярах найчастіше спричиняється кардіогенними факторами (інфаркт міокарда, гіпертонічна хвороба, аортальні пороки серця та ін.). Основною причиною набряку легень у цих випадках є зниження скоротливої функції лівого шлуночка серця. НЛ може бути викликаний парентеральним уведенням великої кількості (кілька літрів) крово- або плазмозамінників для компенсації крововтрати, при цьому патогенетичним механізмом розвитку НЛ є зниження внутрішньокапілярного онкотичного тиску, зумовлене гіпопротеїнемією. Порушення проникності судинної та альвеолярної стінок є головним механізмом розвитку НЛ при ендогенних інтоксикаціях (уремія, печінкова недостатність), вдиханні токсичних агентів (фосгену, фосфорорганічних сполук тощо), гострих пневмоніях (бактеріальних, вірусних, радіаційних, травматичних), дифузійному ураженні капілярних стінок ендотоксинами при тяжких інфекційних хворобах (тиф, грип, дифтерія та ін.), впливі вазоактивних сполук (гістамін, кініни, простагландини), тривалій штучній вентиляції легень, дисемінованому внутрішньосудинному тромбозі (малярія, післяінфекційні стани, тепловий удар). Розвиток набряку легень має дві основні фази — інтерстиціальну та альвеолярну.
Патогенетична терапія набряк улегень складається з низки заходів щодо зниження гідростатичного тиску в судинах малого кола кровообігу, скорочення венозного припливу до правого шлуночка, зменшення об’єму циркулюючої крові, дегідратації легень, посилення скоротливої здатності міокарда і відновлення прохідності дихальних шляхів. До загальних лікувальних заходів належать надання хворому напівсидячого положення в ліжку, аспірація піни з ВДШ, інгаляція кисню з піногасним агентом. В усіх випадках необхідне термінове усунення больового синдрому і гострих порушень серцевого ритму, а також корекція розладів кислотно-основної рівноваги й електролітного балансу.
Афанасьев Ю.И., Юрина Н.А., Алешин Б.В. и др. Гистология / Под ред. Ю.И. Афанасьева, Н.А. Юриной. — М., 1989; БМЭ. — М., 1982. — Т. 18; Патологическая физиология / Под ред. А.Д. Адо, М.А. Адо, В.И. Пыцкого и др. — М., 2002; Штрыголь С.Ю., Гришинна Т.Р. Фармакология с клинической фармакологией. — Иваново, 2002.