НЕЙРОПЕПТИДИ (грец. neuron — нерв + peptos — перетравлений) — БАС пептидної природи, які синтезуються переважно у клітинах ЦНС і суттєво впливають на біохімічні та нейрофізіологічні процеси в головному мозку. Сьогодні відомо понад 100 різних фізіологічно активних пептидів. Для багатьох із них чітко встановлена функція передавачів нервового імпульсу в деяких відділах головного мозку. Найбільшу увагу в молекулярній психобіології та фармакології привертають Н., які зв’язуються з опіатними рецепторами в мозку, тобто з тими рецепторами, що зв’язують опіати (морфін та ін.), імітуючи таким чином низку ознак фармакологічної дії морфіну. Ці пептиди одержали назву опіоїдних пептидів — опіоїдів. Першими були відкриті 2 опіоїдні пентапептиди, названі енкефалінами: метіонін (мет)-енкефалін (Тір-Глі-Глі-Фен-Мет) і лейцин (лей-)-енкефалін (Тір-Глі-Глі-Фен-Лей). Пізніше були виділені інші пептиди з опіатоподібною дією, об’єднані під назвою ендорфіни, тобто ендогенні морфіни: α-, β-, γ- та δ-ендорфіни, α- та β-неоендорфіни, динорфіни А та В. Безпосереднім попередником енкефалінів та ендорфінів є білок проопіомеланокортин, з якого вони утворюються шляхом часткового гідролізу, як і АКТГ та β-ліпотропін. Очевидно, цим пояснюється той факт, що опіоїдні Н. мають гомологічні послідовності амінокислотних залишків в енкефалінах і ендорфінах.
Спочатку ендорфіни привернули до себе увагу як речовини з вираженою опіоїдною активністю. Подібно до морфіну, опіоїдні пептиди мають найбільш виражену знеболювальну активність і специфічну дію на головний мозок людини, що проявляється у розвитку складного стану ейфорії з покращенням настрою. α-, β-, γ-Ендорфіни у 12–100 разів більш активні, ніж знеболювальні речовини, енкефаліни, а найбільш активний β-ендорфін у 100–200 разів ефективніший, ніж морфін. Однак роль ендорфінів в організмі не обмежується їх знеболювальною дією. Спектр і біологічна дія пептидів-регуляторів різноманітні: ендорфіни викликають також зміни поведінки, чинять заспокійливу дію на вищу нервову діяльність, впливають на температуру тіла, беруть участь у регуляції ендокринних функцій у процесах навчання і запам’ятовування. З ендорфінами пов’язують стан ейфорії й відхилення психічної діяльності внаслідок порушення їх обміну при шизофренії. Н. діють через опіатні рецептори, які поділяють на декілька субтипів: µ-(мю-)рецептори (через які опосередковуються знеболювальні ефекти, стан збудження, прилив сил, задоволення); δ-(дельта-)рецептори (через них опосередковується емоційна поведінка, вплив на функцію внутрішніх органів); χ-(каппа-)рецептори (взаємодія з цими рецепторами супроводжується відчуттям заспокоєння); σ-(сигма-)рецептори (їх активація викликає галюцинації, відчуття тривоги, агресію) та ε-(іпсилон-)рецептори. Найбільш високу густину опіатних рецепторів виявлено в лімбічній зоні головного мозку, що відповідає за процеси емоційного збудження. Поліпептиди з опіоїдними функціями були виділені також з інших органів.
Нині як наркотичні анальгетики в медичній практиці використовують морфін і близькі до нього алкалоїди та синтетичні сполуки, які мають опіатоподібні властивості. Більшість синтетичних речовин одержані шляхом модифікації молекули морфіну зі збереженням елементів його структури. Шляхом хімічної модифікації молекули морфіну також одержані сполуки, які є його фармакологічними антагоністами (зокрема налоксон). Наявна структурна схожість певної частини молекули морфіну з частиною молекул енкефалінів та ендорфінів пояснює той факт, що екзогенні анальгетики (морфін та опіати, близькі до нього за структурою) взаємодіють із тими самими рецепторами, які призначені для зв’язування ендогенних анальгетичних сполук (енкефалінів та ендорфінів). Особливий інтерес до останніх пов’язаний із прагненням розробити анальгетики, до яких не виникає звикання.
Губський Ю.І. Біологічна хімія. — К.–Тернопіль, 2000; Уайт А., Хендлер Ф., Смит Э. Основы биохимии. В 3 т. — Т. 3. — М., 1981.