НЕКТАР (грец. nektar — напій богів) — рослинна цукриста рідина, похідна меду (див. Мед), яка разом із квітковим пилком є головним природним вуглеводним кормом бджіл. Н. утворюється, накопичується й виділяється нектарниками — медовими залозками ентомофільних і орнітофільних рослин, приваблює до квіток запилювачів і сприяє перехресному запиленню. Флоральні нектарники знаходяться на складових квітки (тичинкових нитках, зав’язі, квітколожі, частинах оцвітини тощо). У деяких рослин Н. накопичують видозмінені й спеціалізовані частини квітки, напр. пелюстки (чемерник), шпорка (дельфіній, льонок) чи окремі квітки (едельвейс, деякі акації). Крім цього, Н. можуть виділяти позафлоральні нектарники сім’ядоль (рицина), черешків (черешня, слива), прилистків (горошок), приквіток (бавовник) тощо. Н. здебільшого виділяється через стінки поверхневих клітин нектарників, а інколи — через спеціалізовані продихи. Під час всмоктування Н. бджолою із залози її нижньої губи виділяється слина, а з глоткової залози — ферменти. Ця суміш бере участь у розщепленні складних цукрів на прості ще під час польоту бджіл із Н. Після втрати частки води й дії ферментів в медовому волі бджоли, а потім в чашечках бджолиних сот Н. перетворюється на мед. Зменшення або припинення виділення Н. змушує бджіл шукати і збирати на рослинах падь, або медову росу (див. Падь). Головними компонентами Н. є глюкоза, сахароза і вода. Від меду квітковий Н. відрізняється підвищеним вмістом води (30–70%) і низьким вмістом цукрів (10–30%). Хімічний склад Н., а відповідно, й хімічний склад та харчова цінність меду залежать від джерела Н., часу його збирання, регіону й місця зростання нектароносних рослин та решти чинників навколишнього середовища. Видову специфічність хімічному складу Н. надають леткі речовини — носії характерного запаху і смаку, та рослинні пігменти. Ароматичні речовини Н. різних медоносів зумовлюють велику гаму відтінків аромату як Н., так і меду. Дослідження запашних речовин деяких видів вітчизняного меду і Н., з якого був отриманий мед, виявили 105 речовин, у т.ч. серед летких сполук — 70. Напр., у Н. квіток соняшника було ідентифіковано 27 сполук, а серед ароматних речовин соняшникового меду — 45. Значну їх частину становлять леткі речовини Н., напр. альфа-терпенолен, альфа-пінен, феландрен тощо. Тому згодом речовини, що переходять із Н. у мед, з одного боку, звітрюються, а з іншого — піддаються складним біохімічним перетворенням. Барвні речовини Н. представлені жиророзчинними пігментами (похідні каротину, ксантофілу, хлорофілу), які надають жовтуватий або зеленуватий відтінок світлим медам, і водорозчинними речовинами (антоціани, таніни), які найчастіше є компонентами темних медів. Н. деяких медоносів (родів азалія, лавровишня, багно, чемериця, рододендрон, блекота, дурман, беладона, тютюн, авран, анабазис, вовче лико, жовтець, вороняче око, зірчатка, аконіт, олеандр) містить отруйні речовини, присутність яких надає меду токсичності, може викликати лихоманку, нудоту, блювання, діарею. Такий показник, як склад барвних, ароматичних і отруйних речовин меду використовується для виявлення походження, доброякісності меду й дозволяє визначити стійкі розбіжності між медами окремих ботанічних видів.
Біологічний словник / За ред. К.М. Ситника, О.В. Топачевського. — К., 1986; Нектар // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб, 1890. — Т. 3; Попович М., Дзюба І., Корнієнко Н. та ін. Універсальний словник-енциклопедія. — К.–Львів, 2001; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб, 2002.