НОСІЙСТВО ЗБУДНИКІВ ІНФЕКЦІЇ (інвазії) — одна із форм інфекційного (інвазійного) процесу, за якої паразитування збудників в організмі хазяїна характеризується перебігом без зовні виражених клінічних проявів. Терміни «бактеріоносійство», «бацилоносійство» та інші застосовують для позначення носійства різних збудників заразних хвороб. Розрізняють носійство: рековалесцентами (рековалесційне носійство); імунними людьми (імунне носійство); здоровими особами (здорове носійство). Деякі дослідники допускають носійство особами, що знаходяться в інкубаційний період хвороби (інкубаційне носійство), і короткочасне носійство, що виявляється, випадково-транзиторне носійство. Носійство розділяють за збудниками за такими ознаками: бактеріоносійство (бацилоносійство, вібріононосійство і т.п.), вірусоносійство, рикетсіоносійство та ін. За тривалістю виділення збудників розрізняють гостре й хронічне носійство; за вірулентністію (токсигенністю) збудників, яких виділяють, — носійство вірулентних збудників і носійство авірулентних (нетоксигенних) збудників. Носійство здоровими особами, що раніше не хворіли, і нещепленими, як правило, короткочасне, кількість мікробів, що виділяється, невелика, вона частіше відзначається при Н.з.і., що відрізняються великою мінливістю клінічних проявів (дифтерія, скарлатина, дизентерія, менінгококова інфекція, холера, поліомієліт і ін.). Між носійством і явною, клінічно вираженою формою захворювання існує цілий ряд проміжних легких і найлегших форм, але встановити границю між ними дуже складно. Оскільки носії найчастіше не знають про виділення ними хвороботворних мікробів у навколишнє середовище й через це не дотримуються необхідного санітарного режиму, їхня небезпека перевищує небезпеку явно хворих людей. Умови праці й побуту людей впливають на роль носійства. Небезпека носійства у працюючих на певних виробництвах (громадське харчування, молочна і харчова промисловість та ін.) знаходиться у прямій залежності від санітарно-гігієнічного рівня цих виробництв і культури самого носія. Формування носійства у перехворілих більшість дослідників пов’язує з неповноцінним імунітетом, що виникає в окремих осіб внаслідок їхніх індивідуальних особливостей, неправильного лікування і т.п. Що стосується імунного носійства, то відзначено, що особи, щеплені проти черевного тифу, дизентерії чи дифтерії, рідше стають тривалими носіями. Це дає підставу вважати, що профілактичні щеплення не тільки знижують захворюваність на ту чи іншу інфекцію, але й перешкоджають формуванню носійства. Носіїв виявляють тільки лабораторним дослідженням. Для цього використовують бактеріологічні, вірусологічні, мікроскопічні й інші методи. Санацію носіїв проводять із обліком генезу носійства, епідеміологічної небезпеки носія і наявного арсеналу засобів впливу на цей процес, з яких найбільш розповсюдженими є антибіотики, хіміотерапевтичні препарати, бактеріофаги, вакцини; використовують не тільки засоби й методи, що впливають безпосередньо на збудника в організмі носія, але й засоби, що підвищують загальний опір організму, його тонус. Незважаючи на те, що проблема лікування носіїв уже довгий час вивчається у багатьох країнах, немає жодного засобу і методу звільнення організму носія від патогенних збудників. Заходи щодо боротьби з носійством ведуться у двох напрямах. До першої групи заходів належить і раціональне специфічне, і загальнозміцнювальне лікування пацієнтів із заразними хворобами, виписка їх з лікувального закладу тільки після повного клінічного одужання, і встановлення лабораторними методами припинення виділення збудників, своєчасна ізоляція інфікованих хворих, що запобігає виникненню носійства в колективі. До другої групи заходів належить у першу чергу своєчасне виявлення носіїв, особливо в колективах, де вони становлять найбільшу небезпеку (заклади громадського харчування, харчова промисловість, дитячі заклади та ін.). Важливими заходами є облік носіїв, їхня санація, диспансерний нагляд за ними і навчання носіїв дотриманню санітарно-гігієнічних правил і навичок. У ряді випадків необхідна ізоляція носіїв (напр. відсторонення від роботи та ін.).
Бактерионосительство и хронические формы инфекционных болезней / Под ред. К.В. Бунина. — М., 1975.