МАКАРЕВИЧ Іван Фомич (17.02.1936, с. Козловичі Вітебської обл. — 27.07.2011, м. Харків) — відомий учений-хімік, фахівець у галузі хімії природних та синтетичних БАР, доктор хімічних наук (1976), професор (1987), член-кореспондент Інженерної академії України (1992).
Навчався на військово-фармацевтичному факультеті при ХФІ, закінчив фармацевтичне відділення Московського медичного інституту ім. І.І. Сєченова (1959).
Працював: хімік (1958), молодший (1961), старший науковий співробітник (1965), завідувач лабораторії фітохімії (1974), провідний науковий співробітник (1998) Державного наукового центру лікарських засобів (ДНЦЛЗ); старший науковий співробітник Державної науково-дослідної лабораторії з контролю якості лікарських препаратів НФаУ (2003) та професор кафедри управління якістю (з 2005) НФаУ.
Напрямок наукових досліджень — створення нових ЛП та технологій їх виробництва.
Наукові здобутки: дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора хімічних наук на тему: «Исследования в области сердечных гликозидов» захистив у 1976. У 1985 р. йому присвоєно звання професора. Автор чи співавтор препаратів: кратал, ерихрозид, медилазид, кордигіт, дигітоксин, дигоксин, адонізид, кафіол, флакумін, ерикан, гумілова мазь, флусат, біоенергетичний комплекс, глютакам, ліпофен, ламінарид, танін, строфантидин. Виконав низку фундаментальних досліджень у галузі конформаційного аналізу. Першим виявив подільні конфомери в ряді карденолідів і глікозидів; відкрив закономірність зворотної залежності між конформаційною стабільністю та біологічною активністю речовин, що має спільне значення в біоорганічній хімії. Відкрив нове фізико-хімічне явище, що отримало назву «Ефект молекулярної пробки» (2007). Опублікував близько 300 наукових праць, у т.ч. 5 монографій: «Карденолиды и буфадиенолиды» (1975), «Трансформированные сердечные гликозиды и агликоны и их биологическая активность» (1984), «Новые природные и полусинтетические биологические активные соединения ГНЦЛС» (1995), «Сердечные гликозиды» (1998), а також фундаментальну наукову працю «Кардиотонические стероиды» (2008). Отримав 63 патенти та авторські свідоцтва на винаходи, включаючи патенти США, Німеччини, Швейцарії, Японії, Франції, Росії. Підготував одного доктора та 17 кандидатів наук.
Багато років працював у союзній проблемній комісії «Фармація» МОЗ СРСР, спеціалізованих радах із захисту дисертацій при ДНЦЛЗ, НФаУ та Харківському національному університеті. На Всесоюзному конкурсі ВХТ ім. Д.І. Менделєєва за роботу «Дослідження серцевих глікозидів» удостоєний I премії (1972) та премії ім. М.Д. Стражеска НАН України за монографію «Сердечные гликозиды» (1998), а також пам’ятної золотої медалі за доповідь на Міжнародному симпозіумі «Хімія і біологічна активність азотистих гетероциклів і алкалоїдів» (2001). Розробки препаратів дигоксин і флакумін відзначені срібними медалями ВДНГ СРСР.
Журнал Всесоюзного химического общества им. Д.И. Менделеева, 1973. — № 12; Ученые Украины — фармации / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 1991.