МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ — страхова діяльність, яка визначається як система соціально-економічних відносин із захисту інтересів громадян або членів їх родин у разі втрати ними здоров’я з будь-якої причини. Воно пов’язане з компенсацією витрат громадян, зумовлених оплатою медичної та фармацевтичної допомоги, та інших витрат, пов’язаних із підтриманням здоров’я, напр. проведенням профілактичних та оздоровчих заходів, зубним протезуванням тощо. М.с. як історичне та соціально-економічне явище виникло наприкінці XVII — на початку XVIII ст. з появою та розвитком капіталістичного ладу. Первинно М.с. мало форму цехових та лікарняних кас взаємодопомоги робітників. З розвитком суспільно-економічних відносин М.с. трансформувалося в окрему галузь страхової діяльності. Відповідно до форм фінансування організаційних принципів функціонування та структури управління визначають три моделі М.с.: приватну, соціальну, державну. Класичними прикладами країн, де функціонують наведені моделі М.с., є США, Німеччина та Великобританія відповідно. Приватне М.с. належить до централізованих за формами фінансування моделей страхування громадян. Страхові внески акумулюють приватні страхові компанії, які, в свою чергу, здійснюють контроль за страховими виплатами. При наведеній моделі М.с. держава та суспільство в цілому мають незначний вплив на формування надійного страхового захисту населення. Недоліком приватної моделі М.с. є висока вартість страхових тарифів і, як наслідок, неможливість залучення широких верств населення до системи М.с. До переваг приватного М.с. можна віднести: високу якість медичних та фармацевтичних послуг, що надаються; фінансову та юридичну самостійність суб’єктів системи М.с. та можливість вільного розвитку ринку медичних та фармацевтичних послуг. Модель соціального М.с. є найбільш розповсюдженою в країнах ЄС і характеризується високим ступенем захисту населення незалежно від матеріального та соціального статусу громадян та членів їх родин. Страхові внески формуються централізовано і встановлюються як певний відсоток від заробітної плати. Сплачують страхові внески до спеціальних фондів як фізичні, так і юридичні особи. Контроль за дотриманням та використанням фондів М.с. здійснюють державні органи із залученням благодійних фондів та інших суспільних організацій. Медична та фармацевтична допомога надається згідно з установленими стандартами. Пільговим категоріям населення (інвалідам, безробітним, емігрантам та ін.) медична та фармацевтична допомога надається безкоштовно за рахунок централізованого фонду М.с. Крім державних страхових компаній, у системі соціального М.с. функціонують і приватні страхові фірми, які надають страховий захист заможнішим громадянам. Перевагами соціальної моделі М.с. є стовідсоткове залучення населення до системи М.с. та фінансова відкритість самої системи, а недоліком — наявність різного рівня надання послуг у державних та приватних закладах. Державне чи бюджетне М.с., як і соціальна модель М.с., характеризується стовідсотковим захистом населення. До недоліків цієї моделі відносять: дефіцит ресурсів системи охорони здоров’я, відсутність ринку медичних та фармацевтичних послуг і спеціалізованого фонду М.с., низьку якість послуг, що надаються; командно-адміністративну форму управління. Фінансування системи охорони здоров’я здійснюється з державного бюджету за залишковим принципом. Об’єктами М.с. є здоров’я громадян та членів їх родин незалежно від їх соціального та матеріального статусу. Серед суб’єктів М.с. слід виділити: страхувальників (окремі громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, благодійні організації, фонди та ін.); страховиків (страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування); лікувально-профілактичні заклади; аптеки. За формою розрізняють обов’язкове та добровільне М.с. Обов’язкове М.с. зумовлене необхідністю формування страхового захисту від сукупності ризиків, пов’язаних із життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою у певний термін. Обов’язкове М.с. установлюється законом, згідно з яким страховик зобов’язується страхувати відповідні об’єкти, а страхувальник — вносити належні страхові платежі. Обов’язкове М.с. може належати до системи соціального страхування або бути незалежною формою страхової діяльності в країні. Обов’язкове М.с. ґрунтується на принципах соціальної справедливості, тобто «багатий платить за бідного, здоровий — за хворого». При обов’язковому М.с. страхові фонди з характерними для них напрямками використання коштів формуються централізовано. Добровільне М.с. може бути індивідуальним та колективним. При індивідуальному М.с. страхувальниками виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування своє або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів. Колективне страхування передбачає, що страхувальником виступає підприємство, організація, установа тощо, які уклали договір із страховиком про страхування здоров’я своїх працівників або членів їх родин за рахунок їх грошових коштів. Страхові фонди добровільного М.с. формуються централізовано за рахунок добровільних страхових внесків юридичних та фізичних осіб, груп населення. Компенсація витрат при добровільному М.с. здійснюється в межах сформованого страхового фонду. Тарифна політика при М.с. будується на розрахунках витрат, пов’язаних із наданням повноцінної кваліфікованої своєчасної медичної та фармацевтичної допомоги, а також з урахуванням сучасних тенденцій розвитку окремих галузей медицини та фармації. Тарифи в системі обов’язкового М.с. встановлюються централізовано, затверджуються законодавчо і не залежать від кон’юнктурних змін на ринку страхових послуг. При добровільному М.с. тарифи на медичні та інші послуги формуються за згодою страховика та медичного закладу, що обслуговує застрахованих. Співіснування обов’язкового та добровільного М.с. потребує від держави розробки, впровадження механізмів забезпечення неможливості реалізації програм добровільного М.с. за рахунок погіршення функціонування суб’єктів у системі обов’язкового М.с.
Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К., 1998; Шахов В.В. Страхование. — М., 2000.