МЕНЕДЖЕР (англ. manager — управитель) — людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами управління (див. Методи управління) та має професійні знання з організації та управління підприємством. Обсяг та характер роботи менеджера залежать від рівня управління (див. Рівні управління), на якому він працює. М. — це людина, яка пройшла серйозну спеціальну підготовку та досягає результатів за допомогою інших людей. Це визнаний лідер (див. Лідерство) колективу, який виконує усі функції управління (див. Функції управління). До М. висуваються такі кваліфікаційні вимоги: розуміння природи управлінських процесів, знання основних видів організаційних структур управління (див. Організаційна структура), функціональних обов’язків та різних стилів роботи (див. Стиль керівництва), володіння засобами підвищення ефективності управління (див. Ефективність управління); знання сучасних інформаційних технологій та засобів комунікації, необхідних для управлінського персоналу; наявність ораторських здібностей та вміння чітко висловлювати думки; володіння мистецтвом управління людьми, підбору та підготовки кадрів, регулювання відносин серед підлеглих; здатність налагоджувати стосунки між фірмою та її клієнтами, управляти ресурсами, планувати і програмувати подальшу діяльність; здатність до самооцінки власної діяльності, вміння робити правильні висновки та підвищувати кваліфікацію; вміння не тільки оцінювати теоретичні знання, але й застосовувати навички на практиці. У загальній системі управління існує певна комбінація параметрів вимог, які гарантують успіх у роботі будь-якого М.: здоровий глузд, знання справи, впевненість у своїх силах, високий загальний рівень розвитку, здатність доводити розпочату справу до завершення. Особливості та реалії ринкової економіки потребують від М. здатності самокерування, розумних особистих цінностей; чітких власних цілей, постійного особистого росту (розвитку); навичок вирішування проблем; винахідливості та здатності до інновацій, здібностей впливу на оточуючих; знання сучасних управлінських підходів, уміння навчати підлеглих; здатності формувати та розвивати трудовий колектив. Директори (завідувачі, керівники), начальники структурних підрозділів та їх заступники підприємств фармацевтичного профілю незалежно від рівня управління, на якому вони працюють, маючи професійні знання у галузі фармації, організують конкретну роботу на основі менеджменту. Класифікатором професій ДК 003-95 (2003) професійними назвами робіт М., які можуть мати місце у фармації, передбачені такі: М. (керівник) з адміністративної діяльності; М. (керівник) з логістики; М. (керівник) зі зв’язків з громадкістю; М. (керівник) із зовнішньоекономічної діяльності; М. (керівник) з реклами; М. (керівник) з персоналу; М. (керівник) з постачання; М. (керівник) зі збуту. Авторитет М. пов’язаний із виконанням його основних посадових функцій (див. Посадова інструкція), повинен бути підкріплений особистим зразком та високими моральними якостями. У цьому розумінні слід розрізнювати два джерела авторитету М.: офіційний, який визначається займаною посадою (посадовий статус); реальний авторитет — фактичний вплив, реальна довіра та повага (суб’єктивний статус). Прийоми формування авторитету М. у фармацевтичної галузі повинні відповідати діючим у суспільстві нормам моралі, фармацевтичної етики та деонтології.
Кабушкин Н.И. Основы менеджмента. — Минск, 2003; Класифікатор професій ДК 003-95; Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М., 1992; Уткин З.А. Профессия — менеджер. — М., 1982.