МОРКВА ДИКА (Daucus сarota) — дворічна трав’яниста жорстковолосяна рослина родини селерових (Apiaceae). Рід Daucus нараховує близько 60 видів. Назва походить від латиніз. грец. daukos — різні селерові; daio — палити, гріти та лат. carota — транслітерація грец. karota — морква. Росте по всій території України, крім високогірних районів Карпат, в Європейській частині Російської Федерації, на Кавказі та в Азії вздовж доріг, городах, у садах, рідше — на солонцюватих луках, у чагарниках. Бур’ян М. завв. 30–100 см. Стебло прямостояче, гранчасто-борозенчасте, угорі розгалужене. Листки двічі-тричі перисторозсічені, з довгастими або лінійними, надрізанозубчастими частками. Квітки правильні, дрібні, п’ятипелюсткові, білі, зібрані у складні великі зонтики, біля основи яких є обгортка, утворена перистороздільними листочками; центральна квітка зонтика часто неплідна, темно-червона, на довгій квітконіжці. Плід — двосім’янка. Цвіте у червні–липні. Для медичних потреб використовують плоди рослини (Fructus D. carotae). Заготовляють плоди під час повної достиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Сухі плоди зберігають у щільно закритих коробках. Плоди М.д. містять органічні кислоти: мурашину, оцтову, масляну; ефірну олію 0,5–2,9%, у її складі (у %) — α-пінен 2–4,5, мірцен, лімонен 0,2–1, камфен, п-цимол 0,1, гераніол 2–60, геранілацетат 17–81, цитронелол 1,5–2, ліналоол 0,5, сабінен 0,5–20, тимол, β-пінен 0,5, цитраль, α-туйен, α-терпінен, γ-терпінен, терпінілацетат, борнілацетат, β-каріофілен 2–4, епоксидигідрокаріофілен, β-феландрен, бергамотен 7, β-бізаболен 10-35, азарон, азароновий альдегід (2,4,5-триметоксибензальдегід), каротол 20–55, селінен, β-елемен, акоренон, юніперкамфору, елеміцин, даукол 0,5, дауцен, α-гур’юнен, α-куркумен, нонен, γ-декалактон, тиглінову кислоту, аліфатичний вуглеводень С30Н62; кумарини 0,8%: умбеліферон, ескулетин, скополетин, остол; стероїди; флавоноїди: 5-гідроксифлавон, запотинін, лютеолін, 7-β-О-глюкопіранозид і 7-рутинозид лютеоліну, діосметин, 7-О-глюкозид діосметину, кверцетин, 3-глюкоопиранозид кверцетину, хризин, апігенін, 5-О-глюкозид, 4′-О-β-D-глюкозид, 7-β-D-глюкопіранозид і 7-О-β-D-галактопіранозил-(1→4)-О-β-D-манопіранозид апігеніну, кемпферол, 3-О-β-D-глюкозид кемпферолу, кверцитрин; жирне масло 11–50%, у його складі кислоти (у %): пальмітинова 3,6–6,87, петрозелінова 13,66–71,2, олеїнова 11,6–53,75, лінолева 12,2–14,78, пеларгонова 1,35, капринова 3,29, ундецилова 2,9, лауринова 2,5, стеаринова 0,7–2,94; фуранохромони (ксантотоксин, пеуцеданін), дубильні речовини 0,2%, алкалоїди — 1,4%. Коріння — поліацетиленові сполуки: фалькаринол, фалькариндіол, ацетилфалькариндіол; феноли та їхні похідні: міристицин, кумарини — 2,08%. Надземна частина — ефірну олію — 0,06–0,85%, у її складі α-пінен, β-пінен, камфен, лімонен, сабінен, α-феландрен, β-феландрен, α-терпінен, γ-терпінен, п-цимол, дауцен, β-елемен, іланген, куркумен, каріофілен (β-каріофілен), хімахален, γ-кадинен, β-бізаболен, бергамотен, каротол, даукол, акоренон, юніперкамфора, ізоелеміцин, гераніол, геранілацетат; флавоноїди: лютеолін, апігенін. Стебла — кумарини — 0,65%. Листя — кумарини — 1%; флавоноїди: 7-глюкозид апігеніна, 7-глюкозид лютеоліну, 7-сульфат і 4’-сульфат лютеоліну, 7-сульфат апігеніну; антоціани: 3-ксилозилгалактозид ціанідину, ферулоїловий та синапоїловий ефіри 3-ксилозилглюкозилгалактозиду ціанідину. Суцвіття — стероїди: β-ситостерин; кумарини: остол, бергаптен, зозимін. Квітки — флавоноїди: кверцетин, кемпферол, астрагалін, 3-диглюкозид кемпферолу, апігенін; антоціани: 3-ксилозилгалактозид, 3-ксилозилглюкозилгалактозид і ферулоїловий ефір 3-ксилозилглюкозилгалактозиду ціанідину.
Екстракт плодів має жовчогінні, проносні властивості. Коріння — діуретичні, при нирковокам’яній хворобі, шлункових захворюваннях; сік — використовується при злоякісних пухлинах. Надземна частина перспективна як сировина для одержання гераніолу. В науковій медицині плоди М.д. використовують як сировину для виготовлення спиртового екстракту, який входить до складу препарату Уролесан. Уролесан призначають при лікуванні нефролітіазу, жовчнокам’яної хвороби, гострого та хронічного калькульозного холециститу, пієлонефриту, ниркових і печінкових коліках та сольових діатезах. У нар. медицині порошок із плодів М.д. вживають як вітрогінний, глистогінний і проносний засіб та при нетравленні шлунка. Плоди у китайській медицині використовували при хронічній дизентерії. У побуті — пряна приправа. Жирне масло має абортивні властивості. Медоніс.
Морква посівна (М. їстівна — D. sativus) — дворічна трав’яниста жорстковолосяна рослина родини селерових (зонтичних — Apiaceae), яку вирощують по всій території України як овочеву і кормову рослину. У перший рік утворює розетку листків і м’ясистий коренеплід червоно-оранжевого, жовтого або білого кольору, на другий — розетку листків, квіткові стебла й плоди. Стебло прямостояче, 30–100 см завв. Листки чергові, черешкові, двічі або тричі перисторозсічені, трикутні. Квітки правильні, дрібні, білі, червонуваті або жовтуваті, зібрані у складні зонтики. Плід — двосім’янка. Цвіте у червні–липні. Для медичних потреб використовують плоди (Fructus D. sativi), коренеплоди (Radix D. recencs) і зрідка листя рослини (Folia D. sativi). Листя збирають під час цвітіння рослини і сушать у затінку на вільному повітрі. Плоди заготовляють під час повної достиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Готову сировину зберігають у закритих коробках. Коренеплоди споживають свіжими або варять. Коренеплоди моркви містять β-каротин (до 24 мг%) та інші каротиноїди, нікотинову (0,55–1,47 мг%), пантотенову (0,26 мг%) і фолієву кислоти та інші вітаміни (Е — 0,63 мг%, С, В1, В2, В6, біотин), флавоноїди (22–60 мг%), фосфоліпіди, лецитин, стероли, інозит (48 мг%), цукри (3,4–12,0%), пектинові речовини (0,3–0,8%), клітковину (0,7–2,0%) і макро- та мікроелементи (калій, магній, фосфор, хлор, йод, алюміній, бор, ванадій, залізо, кобальт, мідь, марганець, цинк). У насінні є жирна й ефірна олії, флавоноїди та кумарини. Із листя виділено піролідин і дауцин.
Коренеплоди М.п. застосовують не лише як продукт харчування, а й як цінний лікувальний засіб. Як джерело каротину сиру моркву або свіжий морквяний сік призначають хворим на гіпо- й авітаміноз А, вагітним і жінкам, які годують грудьми, людям, професія яких пов’язана з напруженням зору, при інфаркті міокарда, при кон’юнктивітах, кератитах, блефаритах, гемералопії та стомленні сітківки; як легкий проносний засіб використовується при хронічних запорах і геморої; як сечогінний — при хворобах нирок. Наявністю значної кількості йоду (5 мкг/100 г сирої маси) та мікроелементів дозволяє застосовувати М.п. при зниженій функції щитоподібної залози і при захворюваннях, пов’язаних із порушенням мінерального обміну (хронічні обмінні поліартрити, остеохондроз, жовчнокам’яна і нирковокам’яна хвороби). Морквяний сік із медом використовують у нар. медицині при простуді, розладах травлення, статевому безсиллі. У дитячій практиці морквяний сік дають як легкий проносний, протизолотушний і глистогінний (особливо проти гостриків) засіб та як засіб, що підвищує стійкість організму до застудних і шкірних захворювань, сприяє росту й розвитку дитини. При загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, запальних процесах тонкого й товстого відділів кишечнику вживати моркву всередину протипоказано. Зовнішньо — як знеболювальний, протизапальний і антисептичний засіб. Коренеплоди моркви використовують і як сировину для промислового виробництва каротину, олійний розчин якого застосовують у вигляді примочок, компресів, емульсій при лікуванні хронічних захворювань шкіри, гнійних ран, опіків, відморожень та уражень слизових оболонок носа і глотки. Насіння моркви використовують як засіб, що має сечогінні, холеретичні, солерозчинні, вітрогінні та протиглисні властивості. Сухе листя М.п. у вигляді чаїв використовують при геморої.
Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинського. — К., 1992; Растительные ресурсы СССР: цветковые растения, их химический состав, исследования: Семейства Rutaceae — Eleagraceae. — Л., 1998; Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. — Х., 2000.