МОРФІНІЗМ (нім. Morphium < від імені давньогрецького бога сну Морфея) — наркоманія (див. Наркоманія), яка виникає внаслідок уживання морфіну та інших дериватів опію, які виявляють подібну дію (кодеїн, омнопон, діонін, героїн та ін.).
Уже в невисоких дозах (5–10 мг) морфін викликає зміни у психічних процесах. Виникає ейфорія, пожвавлюються фантазії, гострішим стає сприйняття, виконання нескладної розумової та фізичної роботи супроводжується ілюзією легкості. Разом з тим ускладнюється концентрація уваги, знижується потреба в будь-якій діяльності та її продуктивність, зменшується обсяг рухової активності. Поліпшення настрою, відчуття безтурботності, тілесної невагомості, розгальмованість процесів мислення та фантазування приваблюють наркоманів і викликають бажання повторно пережити ці відчуття. Факторами, що сприяють розвитку М., є тяжкі психічні переживання, тяжкі соматичні захворювання, а також цікавість та схильність до наслідування як особливості характеру. При введенні морфіну пожвавлення фантазування нерідко супроводжуються переживаннями приємного змісту. За своїм бажанням хворі на морфінну наркоманію можуть «змінювати» зміст своїх бачень. Потім контроль над баченнями втрачається, і епізоди ейфорії чергуються з переживаннями жахливих сцен, а переживання хворих все частіше починають носити типовий галюцинаторний характер. У деяких осіб перше знайомство з морфіном, навпаки, викликає лише неприємні відчуття: нудоту, блювання, запаморочення, сухість у роті, головний біль, підвищене потовиділення, загальне знесилення, що може запобігти розвитку М. До морфіну, як і до інших опіатів, розвивається звикання. Дози, які спочатку призвели б до сильного отруєння, викликають у наркомана бажаний наркотичний ефект. Морфіністи нерідко вважають, що можуть за бажанням відмовитися від наркотика, але через короткий час позбавитися від хворобливого потягу до нього без медичної допомоги виявляється неможливо. Психічна залежність розвивається швидко. Хворий відчуває постійне бажання повторно пережити ейфоричну дію препарату, думки про необхідність уведення якого набувають нав’язливого характеру. Швидше, ніж при інших видах наркоманії, розвивається й фізична залежність, яка супроводжується неприємними відчуттями з боку внутрішніх органів, болем у м’язах та суглобах, кривавою діареєю, сльозами, нежитем, кашлем, позіханням. Ці симптоми виникають при припиненні вживання наркотика. Тяжкий стан абстиненції без надання медичної допомоги або негайного введення звичного препарату може закінчитися смертю. Явища абстиненції (див. Абстиненція) послаблюються через 5–6 днів, але хворий може скаржитися на біль, розлади сну ще більше місяця після початку лікування. Більшість наркоманів-морфіністів мають кримінальний анамнез — крадіжки, пограбування, розкрадання ліків з аптеки, рецептів із лікарських закладів. Усі думки і турботи концентруються на прагненні будь-яким шляхом здобути наркотик, уникнути абстиненції. Постійне застосування морфіну та інших опіатів призводить до психічної та фізичної деградації, загибелі від передозування та зупинки дихання або від СНІДу, вірусного гепатиту В, якими легко заразитися при ін’єкціях. Хронічна інтоксикація морфіном характеризується сухістю і сірим відтінком шкіри, ущільненням вен, руйнуванням зубів, звуженням зіниць з ослабленням реакції на світло, артеріальною гіпотензією, брадикардією, запорами, зниженням лібідо, порушеннями потенції у чоловіків і менструального циклу у жінок. Психічні порушення найчастіше проявляються глибокою депресією, нападами відчаю, психомоторного збудження, не є рідкістю суїцидальні спроби. Інколи розвиваються галюцинації (див. Психоз). На пізніх стадіях морфінної наркоманії можлива амнезія (див. Пам’ять). Можливий розвиток внутрішньоутробної залежності у дітей, матері яких у період вагітності вживають наркотик. Невдовзі після народження у дитини розвивається абстинентний синдром у вигляді загальної тривоги, судом, безперервного крику, блювання і діареї. На 2–3-й день настає смерть. Цей стан потребує призначення опіатів, щоб зберегти життя дитині.
Лікування М. є складною медичною проблемою. Для пригнічення потягу до наркотику застосовується психотерапія (див. Психотерапія), призначаються нейролептики, антагоністи опіоїдних рецепторів (налтрексон), проводиться дезінтоксикація. Ефективність лікування спеціалістами визнається низькою. Лише 10–20% дорослих наркоманів та 1–13% підлітків припиняють вживання опіатів.
Основним методом профілактики М. є система заходів суворого контролю за виготовленням та медичним застосуванням наркотиків опійної групи, покарань за незаконне виготовлення, зберігання, перевезення та збут, схиляння інших осіб до їх вживання, посів та вирощування опійного маку. Велику роль відіграє санітарна просвіта.
Дунаевский В.В., Стяжкин В.Н. Наркомании и токсикомании. — Л., 1990; Кузнецов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія. — К., 1993; Личко А.Б., Битенский В.С. Подростковая наркология. — Л., 1991; Маркова И.В., Афанасьев В.В., Цибулькин Э.К., Неженцев М.В. Клиническая токсикология детей и подростков. — СПб, 1998.