МОТИВ (лат. movere — рухати, штовхати) — 1) спонукання до діяльності, пов’язані із задоволенням потреб суб’єкта; сукупність зовнішніх чи внутрішніх умов, що викликають активність суб’єкта і визначають його спрямованість (див. Мотивація); 2) предмет (матеріальний або ідеальний), що спонукає до дій і визначає вибір спрямованості діяльності, яка заради нього здійснюється; 3) усвідомлювана причина, що лежить в основі вибору дій і вчинків особистості.
У зарубіжній психології виділена низка особливостей природи і функцій М. у регуляції поведінки суб’єкта: спонукальна і спрямувальна функції М. (психоаналіз, біхевіоризм, динамічна психологія, теорія «поля» К. Левіна, етологія), детермінація поведінки людини неусвідомлюваними М. (психоаналіз), ієрархія М. (психоаналіз, «гуманістична психологія» та ін.), прагнення до рівноваги і напруження, як механізми динаміки М. Недоліком цих досліджень є відрив від контексту діяльності людини і її свідомості. У вітчизняній психології як спільний механізм виникнення М. розглядається реалізація потреб у ході пошукової активності і тим самим перетворення її об’єктів у М., «предмети потреб» (А.М. Леонтьєв). Звідси виникає центральна закономірність: розвиток М. відбувається через зміну і розширення кола діяльності, що змінює предметну дійсність. У тварин діапазон об’єктів, що виступає як М., даний від природи і чітко обмежений специфічним для кожного біологічного виду колом пристосувальних інстинктивних форм діяльності. У людини ж джерелом розвитку М. є процес суспільного виробництва матеріальних і духовних цінностей, який не має меж. як такі потенційні М. в онтогенезі притаманні певному суспільству об’єктивні цінності, інтереси й ідеали, які у разі їх інтеріоризації особистістю можуть набути збуджувальної сили і стати реально діючими М. Ці М. виконують функцію смислоутворення, тобто надають відображеній в індивідуальній свідомості дійсності особистісного смислу. Функція смислоутворення пов’язана з контролюванням загальної спрямованості діяльності особистості. Функція контролювання здійснюється М. не безпосередньо, а через механізм «емоційної корекції» поведінки (А.В. Запорожець): емоції оцінюють особистісний смисл подій, що відбуваються, і у разі невідповідності цього смислу М. змінюють загальну спрямованість діяльності особистості. Динаміка М. у конкретних ситуаціях зумовлена активністю надситуативною, яка приводить до висунення особистістю надзавдань і появи нових М. діяльності. Вивчення мотиваційно-смислової сфери є центральною проблемою психології особистості, її історичного й онтогенетичного розвитку.
Психологія: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990; Шпалінський В.В., Кожухова Т.В. Мотивація в управлінській діяльності. — Х., 2002.