МОХОПОДІБНІ (Bryophyta) — відділ вищих спорових рослин, що об’єднує близько 22–27 тис. видів. В Україні з них відомо понад 750 видів. Усі мохоподібні поділяють на три класи: антоцеротовидні (Anthocerotopsida), печіночники (Marchantiopsida) і листкостеблові мохи, або мохи (Bryopsida). Деякі види мохів є зникаючими. На сторінки Червоної книги України (1996) занесено 28 видів М. М. поширені на всіх континентах світу, але нерівномірно. У тропічних країнах М. ростуть переважно в горах. Незначна кількість видів росте в посушливих місцях, напр. у степах. Деякі види ведуть епіфітний спосіб життя на корі дерев або у воді. Основна ж маса видів зосереджена у вологих місцях північної півкулі, в районах з помірним і холодним кліматом. У складі рослинного покриву, особливо тундри, боліт, лісів їм належить помітна роль. На мохових болотах М. утворюють основну масу торфових покладів. Інтенсивно розвиваючись, спричиняють заболочування ґрунтів, погіршення якості лугів та інших сільськогосподарських угідь. Серед М. є чимало лікарських рослин. Напр. види роду сфагн (Sphagnum) (мох торфовий): магелланський, бурий, центральний, болотний, гостролистий, гострокінцевий та деякі інші. Завдяки наявності сфагнолу, який є активним антисептиком, та гігроскопічним властивостям сфагн під час війни використовувався як цінний перев’язувальний матеріал при лікуванні вогнепальних, променевих і гнійних ран. Сфагн також бере основну участь в утворенні бактерицидних гумінових кислот і торфу. Торф застосовують у бальнеологічній і косметичній практиці, він має велике господарче значення.
М. здебільшого багаторічні дернинні одно-, дво- або багатодомні трав’янисті рослини невеликих розмірів — 5–15 см. Максимальний розмір тіла становить 60 см. За своєю організацією та екологією М. близькі до водоростей. Як і водорості, вони не мають судин і коренів. Деякі примітивні представники мають вегетативне тіло у вигляді дихотомічно розгалуженого і просто побудованого пластинчастого талому, подібного до талому водоростей. Запліднення пов’язане з водою. Характерна чітка зміна поколінь і, на відміну від інших вищих спорових рослин, у циклі розвитку домінує статеве покоління (гаметофіт) над нестатевим (спорофітом). Саме тому мохи розглядають як самостійну бічну гілку в еволюції рослин. Гаметофіт — листкоподібний талом — гаметофор (антоцеротовидні та деякі печіночники) або рослину у вигляді пагона (деякі печіночники і листкостеблові мохи), розчленованого на стебло — каулідій і листки — філідії. Функцію коренів виконують ризоїди — вирости поверхневих клітин стебла. Статеві органи (антеридії та архегонії) багатоклітинні. Спорофіт (спорогон) відіграє підпорядковану роль. Він тісно пов’язаний із гаметофітом, оскільки отримує від нього воду і поживні речовини. Спорофіт морфологічно складається із ніжки, на верхівці якої розміщується куляста, еліптична або циліндрична коробочка, в якій утворюється спорангій зі спорами. Спори розносяться вітром і в сприятливих умовах проростають, утворюючи протонему, з якої розвивається гаметофіт.
Биологический энциклопедический словарь / Под ред. М.С. Гилярова. — М., 1989; Лікарські рослини: Енцикл. довід. / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. — К., 2001.