ЗАЙНЯТІСТЬ як економічна категорія — сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, що приносить дохід. З. як економічна проблема — співвідношення між кількістю працездатного населення й кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.
З. також можна розглядати як діяльність людей, спрямовану на задоволення особистих і суспільних потреб, яка є, як правило, джерелом доходу. Водночас З. — виробниче відношення, що виражає залучення робочої сили до сукупної праці суспільства. Стан З. є одним з основних індикаторів стану національної економіки. В ньому відображається, як у суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного зростання. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості є: економічно активне населення (робоча сила); економічно неактивне населення (не входить до складу робочої сили). До економічно неактивного населення належать: а) особи віком до 16 років; б) особи, які знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних закладах; в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із складу робочої сили, тобто не працюють і не шукають роботу. Економічно активне населення у всіх країнах складається із 3 частин: зайняте, незайняте, безробітне. Однією з найважливіших проблем ринкової економіки є проблема повної З. Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні — це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і до 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь віком до 16 років, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать: наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління; особи, котрі несуть службу в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денної форми навчання); особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи; особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають і працюють в Україні. Розрізняють 3 основні види З.: повну, раціональну й ефективну. Повна З. — це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (за участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Раціональна З. — це З., яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид З. не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової З., залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо. Ефективна З. — це З., що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці. Розрізняють основну і спеціальні форми З. Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні форми З. (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили. В Україні домінує тип З., що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це зумовлено переважанням промислової і сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної кількості працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40–50 роках ХХ ст. Сьогодні існує інформативний тип З., тобто переважання у складі працюючих осіб, пов’язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу і т.д. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. З. суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених КЗпП, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
Адамчук В.В., Романов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда. — М., 2001; Ганслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення ринкової економіки. — К., 1995; Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. — К., 1997.