ЗАКОНОДАВСТВО — сукупність законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин та є джерелом відповідної галузі права. Упорядкована кількість усіх діючих нормативно-правових актів певної держави являє собою систему законодавства. Уся господарсько-фінансова діяльність ФП і аптечних підприємств, їх об’єднань базується на підпорядкованості нормативно-правовим актам держави. Суб’єкти фармацевтичної галузі незалежно від організаційно-правових форм та форм власності керуються як загальним, так і галузевим фармацевтичним З.
Як загальне З. виступають базові положення про господарсько-правові відносини в процесі створення та виробництва фармацевтичної продукції, виконання договорів поставок, оптової та роздрібної реалізації ЛЗ як товару (напр. Цивільний та Господарський кодекси), про організацію трудових відносин працівників на ФП та в аптеках (напр. КЗпП, закони «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про охорону праці»), податкові відносини (напр. закон «Про оподаткування прибутку підприємств») та ін. Специфіка ЛП як товару та особливості діяльності у фармації регулюються низкою галузевих актів (напр. «Основи законодавства України про охорону здоров’я», закони «Про лікарські засоби», «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» та ін., накази МОЗ), формуючи фармацевтичне З. У системі З. тих чи інших держав розрізняють: галузеве З. (кримінальне, трудове та ін.); комплексне З. (містить норми різних галузей права); загально-федеральне З. та З. суб’єктів федерації; З. автономії, конституційне та ін., закони та підзаконні акти (за юридичною силою). Структурою системи З. (або її внутрішньою будовою) є галузеве (горизонтальне) З. (напр. трудове, цивільне, кримінальне) та ієрархічне (вертикальне) З. (розрізняються за юридичною силою). Формами (видами) систематизації З. виступає облік З., інкорпорація З., консолідація З., кодифікація З. З. може використовуватися у широкому та вузькому поняттях. У широкому понятті З. — це закони та підзаконні нормативно-правові акти, а у вузькому — лише закони та ратифіковані ВР міжнародні договори України як складова частина національного законодавства. Нормативно-правовий акт — це письмовий акт-документ, який містить норми права. Розрізняють: нормативні акти, акти тлумачення або інтерпретаційні, акти застосування права або правозастосовчі акти. Закон — це нормативно-правовий акт, який приймається в особливому порядку законодавчою владою або референдумом, має вищу юридичну силу та регулює найбільш важливі суспільні відносини. Закон є основною формою вираження права в сучасному суспільстві. Розрізняють такі закони: Конституція (закон законів) і конституційні (основні) закони (органічні, номінальні, ординарні, прості або поточні). У федераціях, крім того, видаються федеральні закони та закони суб’єктів федерації. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються і видаються на основі та на виконання законів. За суб’єктом прийняття (видання) розрізняють нормативно-правові акти: постанови ВР; акти Президента України (укази, розпорядження); акти органів виконавчої влади: уряду України (постанови, розпорядження); центральних органів виконавчої влади (напр. накази міністерств та ін.); місцевих органів виконавчої влади (розпорядження голів місцевих державних адміністрацій); контрольно-наглядових органів (напр. акти Генерального Прокурора України); акти органів місцевого самоврядування (рішення) та ін. За характером компетенції органу, що видав підзаконний акт, а також сферою дії розрізняють акти: загальні (видаються органами загальної компетенції та діють у межах країни); місцеві; відомчі та локальні або корпоративні (видаються керівниками, виконавчими органами або загальними зборами власників підприємств та організацій, діють у межах конкретного підприємства). Згідно з ч. ІІІ ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, які не доведені до відома громадян в порядку, встановленому законом (офіційне оприлюднення), визнаються недійсними. Виділяють і неофіційне оприлюднення правових актів. За загальним правилом, нормативні акти розповсюджуються на всіх осіб, які перебувають на території юрисдикції правотворчого органу. Винятком із цього правила є розповсюдження кримінального законодавства України не лише на осіб, що перебувають на її території, але й громадян України, що перебувають за кордоном, осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні. Виділяють адресність дії нормативних актів (на юридичних або фізичних осіб). Серед фізичних осіб (громадяни України, особи без громадянства та іноземні громадяни) офіційні представники зарубіжних держав наділяються правом дипломатичного імунітету (екстериторіальності), питання про їх кримінальну або адміністративну відповідальність за відповідні діяння, скоєні на території країни перебування, вирішується дипломатичним шляхом. Деякі нормативні акти можуть бути адресовані лише відповідній категорії осіб (пенсіонери, військовослужбовці та ін.).
Конституція України; Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» від 03.10.1992 р., № 493/92; Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.07.1997 р., № 503/97.