ЗАПАМОРОЧЕННЯ (лат. vertigo) — відчуття уявного обертання навколишніх предметів або власного тіла в кожній із площин тривимірного простору, а також відчуття обертання всередині голови (системне, систематизоване, обертальне З.) або відчуття хисткості, падіння в безодню, ґрунту, що тікає з-під ніг (несистемне, не систематизоване, коливальне З.). Перераховані відчуття є проявом порушення просторової орієнтації та рівноваги. Помилково відносять до З. відчуття туману, завіси, мерехтіння цяток перед очима, відчуття нечіткості та зламу контурів навколишніх предметів.
Уперше симптом З. був описаний у 1799 р. Дж. Моргані, а його експериментальне вивчення розпочато Я. Пуркін’є у 1820 р. В основі З. лежить порушення взаємодії вестибулярного, зорового аналізаторів і глибокої чутливості, що спільно забезпечують просторову орієнтацію. З. може виникати як при порушенні функції цих систем, так і при їх дискоординації. Заведено поділяти З. на вестибулярні, коли патологічний осередок локалізується у вестибулярних структурах мозку, і невестибулярні, що виникають при патології інших органів і систем.
З. відзначається при деяких аномаліях розвитку, може виникати при емоційному стресі, вагітності (у зв’язку з оваріальним циклом) та ін., а також у здорових людей у транспорті, на гойдалці, у ліфті, при підніманні на висоту (при погляді вниз), спостереженні за предметами, що швидко рухаються. Залежно від передбачуваної причини виділяють З.: 1) зорове, викликане патологією органа зору та окуломоторного апарата; 2) серцево-судинне — при захворюваннях серця; 3) абдомінальне — при дисфункціях органів черевної порожнини; 4) шийне — при патологічних процесах, що обумовлюють синдром хребетної артерії; 5) отогенне, викликане патологією органа слуху; 6) неврологічне — при різних захворюваннях нервової системи та ін. Вестибулярні З. зустрічаються найчастіше і виникають у результаті ураження вестибулярних структур, при деяких соматичних, нервових або ендокринних захворюваннях, коли пропріоцептивні та зорові функції не порушені. Крім того, вони можуть виникати рефлекторно при впливі нюхових, слухових і зорових подразнень. Нерідко З. є єдиним проявом вестибулярної патології.
Особливістю вестибулярних З. є виникнення їх у відповідь на численні специфічні та неспецифічні імпульси, що надходять у вестибулярну систему. Частота З. обумовлена низьким порогом збудливості вестибулярного аналізатора на аферентацію, здатну викликати З. (більш низьким, ніж для його інших реакцій — ністагмоїдної, вестибулоспинальної, вестибуловегетативної), а також пізнім настанням адаптації вестибулярного апарата до подразнень, що викликають З. За характером відчуттів вестибулярні З. поділяють на системні, несистемні та сполучні. Іноді розрізняють пропріоцептивні (відчуття пасивного руху власного тіла), тактильні або З. дотику (відчуття руху нерухомої опори тіла), зорові З. (вдаваний рух нерухомих об’єктів).
Залежно від локалізації патологічного процесу вестибулярні З. поділяють на периферичні (лабіринтові), центральні та З. з невизначеною локалізацією осередку. Розрізняють первинні периферичні З., обумовлені патологією середнього і внутрішнього вуха, та вторинні, що виникають при експериментальних вестибулярних пробах. Периферичні З. характеризуються відсутністю ознак ураження ЦНС. З., викликані функціональними або органічними змінами на рівні першого нейроцита (рецептор і корінець нерва), частіше бувають системними, звичайно супроводжуються вегетативними реакціями, порушенням статики, ходи, нерідко сполучаються з порушенням слуху і спонтанним горизонтально-ротаторним ністагмом. Центральні З. — ознака дисфункції центральної вестибулярної зони (вестибулярних ядер стовбура головного мозку) вестибулярних утворень. Вони можуть бути як системними, так і несистемними; вегетативними реакціями супроводжуються лише іноді. Ці З. рідко сполучаються з ураженням слуху. В усіх випадках, коли центральне З. пов’язане з ураженням вестибулярних ядер стовбура головного мозку, воно супроводжується спонтанним ністагмом будь-якого характеру і напрямку. Характерно, що ністагм підсилюється, а іноді змінює напрямок при зміні положення тіла. Якщо центральне З. пов’язане з ураженням кори мозку, ністагм зустрічається рідко, звичайно мілкий, горизонтальний, при зміні положення тіла не змінюється. На відміну від периферичних, центральні З. характеризуються дисгармонійністю вестибулярних порушень.
Залежно від тривалості З. поділяють на миттєві (кілька секунд), короткочасні (хвилини, години) і тривалі (дні, тижні).
При отогенному лабіринтиті системні З., що нерідко супроводжуються нудотою і блюванням, різко підсилюються при будь-яких рухах голови. Звичайно хворі при цьому лежать у вимушеній позі — хворим вухом догори, оскільки таке положення полегшує З. Периферичні З., що відрізняються значною сталістю, поєднуються з порушенням рівноваги та значним зниженням слуху (до повної глухоти), зустрічаються при дистрофічних процесах у нервових елементах внутрішнього вуха в результаті дії ототоксичних антибіотиків (стрептоміцин, канаміцин, левоміцетин, мономіцин та ін.). Вони можуть розвиватися також після радикальної операції на середньому вусі, хірургічних втручаннях на стремені.
З. різного типу часто є початковим симптомом гіпертонічного кризу. При гострих порушеннях мозкового кровообігу З. особливо характерні у випадках патології хребетних та базилярних судин. Вони відзначаються в більшості хворих і з’являються значно раніше інших неврологічних симптомів. З. варто розцінювати як мозковий симптом. Пухлини четвертого шлуночка та кістозні пухлини мозочка викликають З., що змушують хворого зберігати позу, яка полегшує його стан. Вони часто супроводжуються ністагмом і блюванням. При пухлинах скроневої ділянки мозку З. іноді є провісником епілептичного нападу. З. часто є ознакою харчової інтоксикації, супроводжується нудотою, іноді блювотою та іншими диспептичними явищами. Однак нерідко З., викликане лабіринтопатією або гострим порушенням мозкового кровообігу, вважають за прояв харчового отруєння. З. може бути викликане передозуванням медикаментозних засобів: снодійних, нейроплегічних, інсуліну та ін.
Лікування З. спрямовується на зниження вестибулярної збудливості, пригнічення вегетативних реакцій і зниження загальної збудливості. Рекомендуються атропін та препарати, що містять атропін (белоїд, беласпон) та препарати, що мають вазодилататорну дію (но-шпа, стугерон). У випадках, коли З. супроводжується нудотою і блюванням, застосовують внутрішньоносову новокаїнову блокаду, в/в введення гідрокарбонату натрію, вестибулярну гімнастику. Одночасно варто призначати загальнозміцнювальні та антигістамінні препарати.
БМЭ. — М., 1975. — Т. 6; Благовещенская Н.С. Отоневрологическая симптоматика в клинике опухолей головного мозга. — Л., 1965; Arif A.S., Kaye A.D., Frost E. Postoperative nausea and vomiting // M. E. J. Anesthesia. — 2001. — V. 16, № 2.