ЗАПАСИ — матеріальні ресурси, які знаходяться на різних стадіях виробництва і збуту ЛП, виробів медичного призначення. Метою створення З. є забезпечення гнучкості виробництва, своєчасне задоволення потреб споживачів. З. розраховуються в натуральних, умовно-натуральних і вартісних показниках. З. поділяються на: 1) З. субстанцій, основних, допоміжних та інших матеріалів, які призначені для виробництва ЛП та виробів медичного призначення, вони створюються для буфера між обсягом постачань і обсягом виробництва; 2) З. незавершеного виробництва — З. виробів, технологічний процес над якими ще не закінчено, тобто вони утворюють буфер між спряженими виробничими операціями; напр., при виробництві таблеток незавершеним виробництвом є таблетки, які виготовлені, але не упаковані в блістери; 3) З. готової продукції — ЛП або вироби медичного призначення, виготовлені на підприємстві, що відповідають якісним характеристикам (прийняті відділом технічного контролю) та призначені для реалізації; вони є буфером між випуском ЛП та їх відвантаженням споживачам. Виробничі З. — продукція виробничо-технічного призначення, яка знаходиться у сфері виробництва, але ще не використовується. З. поділяють на такі частини: 1) підготовчий З. — частина З., наявність яких зумовлена необхідністю підготовки продукції до відпуску споживачам або субстанцій і матеріалів до технологічного процесу; 2) поточний З. — створює умови для безперервності забезпечення виробництва між двома черговими постачаннями; 3) страховий (резервний) З. — постійно підтримуваний З. субстанцій, матеріалів чи ЛП на випадок непередбачених замовлень, різких коливань попиту або запізнення чергової партії поставки; 4) сезонний З. — який утворюється при сезонному характері виробництва або споживання ЛП або поставки субстанцій і матеріалів, які залежать від пори року (напр. заготівля квіток мати-й-мачухи здійснюється лише навесні); 5) транспортний З. — матеріальні ресурси, які на момент обліку знаходяться в процесі транспортування від постачальника до споживача. Загальна норма виробничих З. за видами матеріальних ресурсів розраховується шляхом підведення підсумків підготовчого, поточного, страхового, сезонного та транспортного З. Розмір виробничого З. залежить від величини потреби в різних видах матеріальних ресурсів, періодичності запуску субстанцій і матеріалів у виробництво, сезонності постачання матеріалів тощо. Перехідні З. — залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду. Неліквідні З. — виробничі чи товарні З., що тривалий час не використовуються або не реалізовуються через погіршення їх якості та моральне старіння. Управління З. — встановлення моментів подачі замовлень на закупівлю чи виробництво товарів для поповнення З. і прийняття рішень про кількість замовлень або їх обсяг. Основна мета управління З. на ФП — організація поставок продукції виробничо-технічного призначення та забезпечення економії коштів на організацію поставок, утримання З., зменшення втрат від іммобілізації оборотних коштів, можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а також зменшення втрат, які виникають унаслідок дефіциту необхідної продукції. Основні моделі управління З.: 1) класична модель управління З., яка дозволяє визначити оптимальні параметри руху З. в елементарних умовах — при миттєвому надходженні, рівномірному споживанні та прямій пропорційності витрат на зберігання З. Перевагою цієї моделі є простота використання, але при цьому існує ціла низка серйозних недоліків: визначення оптимального обсягу З. можливе тільки в умовах періодичного надходження і рівномірного споживання матеріальних ресурсів, що в ринкових умовах неможливо у зв’язку з високим рівнем конкуренції і необхідністю забезпечення гнучкості виробництва; 2) статичні імовірнісні моделі, які є основою побудови всього різноманіття моделей управління З. в умовах ризику і невизначеності. Вони застосовуються в управлінні сезонними З. і продуктами, що швидко псуються; 3) динамічні моделі управління З., визначальною ознакою яких є зміна за часом параметрів споживання (попиту). Вони, залежно від попиту, розподіляються на динамічні детерміновані (тобто величина попиту відома) і динамічні імовірнісні (величина попиту — випадкова величина); 4) модель управління З. з фіксованим розміром замовлення проста і свого роду класична. У цій моделі розмір замовлення — постійна величина, і повторне замовлення здійснюється при зменшенні наявних З. до визначеного критичного рівня — точки замовлення; 5) модель з фіксованим інтервалом часу між замовленнями — матеріальні ресурси замовляються і надходять на склад через рівні проміжки часу, а розмір З. регулюється внаслідок зміни обсягу партії; 6) модель «мінімум–максимум», як і модель зі встановленою періодичністю поповнення З. до постійного рівня, містить у собі елементи основних моделей управління З. й орієнтована на ситуацію, коли витрати на облік З. і оформлення замовлення настільки значні, що дорівнюють втратам від їх дефіциту. Ця модель є найбільш адекватною для умов фармацевтичного виробництва. Вона працює при 2 рівнях З. — мінімальному і максимальному.
Гаджинский А.М. Логистика. — М., 2000; Козловский В.А., Козловская Э.А., Савруков Н.Т. Логистический менеджмент. — СПб, 1999; Леншин И.А., Смоляков Ю.И. Логистика: В 2 ч. — М., 1996. — Ч. 1; Логистика / Под ред. Б.А. Аникина. — М., 1998; Мироткин Л.Б., Тышбаев Н.Э. Логистика для предпринимателя: Основные понятия, положения и процедуры. — М., 2002; Неруш Ю.М. Логистика. — М., 2000; Посилкіна О.В., Сагайдак Р.В. Управління запасами на фармацевтичних підприємствах. — Х., 2003; Посилкіна О.В., Толочко В.М. Фінансова діяльність хіміко-фармацевтичних підприємств / За ред. В.М. Толочка. — Х., 2001; Родников А.Н. Логистика: терминологический словарь. — М., 1995.