ЦІАНОЗ (лат. cyanosis < грец. kyanos — темно-синій) — синюшне забарвлення шкіри і слизових оболонок, зумовлене високим вмістом у крові відновленого гемоглобіну. Зміни кольору шкіри внаслідок відкладення в ній чужорідних речовин, напр. срібла (аргіроз) або золота (хризіаз), називають несправжнім Ц. За походженням і проявами розрізняють центральний і периферичний Ц. Центральний Ц. викликають порушення оксигенації крові в легенях при гострих і хронічних бронхолегеневих захворюваннях. Периферичний Ц. — частий симптом правошлуночкової серцевої недостатності; він спостерігається також унаслідок місцевих порушень венозного відтоку. Клінічно важливо розрізняти легеневу (центральний Ц.) і серцеву (периферичний Ц.) форми Ц. При центральному Ц. спостерігаються дифузність, попелясто-сірий відтінок шкіри; унаслідок прискореного кровотоку вона тепла на дотик. Периферичний Ц. унаслідок уповільненого кровотоку має характер акроціанозу; він часто буває виражений на кистях і стопах, на мочках вух, нерідко має червонуватий відтінок; шкіра на дотик холодна. Після масажу мочки вуха до появи «капілярного пульсу» при периферичному Ц. синюшність мочки зникає, а при центральному — зберігається.
Спеціальному лікуванню Ц. не підлягає, але його наявність може бути показанням до оксигенотерапії, інтенсифікації лікування основного захворювання.
БМЭ. — М., 1986. — Т. 27; Крыжановский Г.Н. Некоторые общебиологические закономерности и базовые механизмы развития патогенетических процессов // Архив патологии. — 2001. — № 6; Патологическая физиология / Под ред. А.Д. Адо, М.А. Адо, В.И. Пыцкого и др. — М., 2000.