ГІППОКРАТ (HIPPOCRATES) (460–377 рр. до н.е.) — видатний давньогрецький лікар, реформатор античної медицини.
Народився близько 460 р. до н.е. на острові Кос, Греція, у династії лікарів, що вела свій рід від Асклепія — бога медицини. Був прихильником гуморальної теорії, вважав, що в людському організмі чотири основні рідини: кров, слиз, жовта та чорна жовч, і зміна однієї з них призводить до хвороби. Залежно від переважання тієї або іншої рідини в організмі розрізняють чотири основні типи конституції, або темпераменту людини: сангвініки (надлишок крові); холерики (надлишок жовтої жовчі); флегматики (переважає слиз); меланхоліки (чорна жовч). За вченням Г., лікарська речовина повинна впливати на одну з указаних рідин.
Поклав початок методу лікарського спостереження за хворим, на основі його вчення було розроблено діагностику захворювань за типом статури, що стало ключем до розуміння всієї патології людини. Був геніальним хірургом, у сучасній хірургії досі застосовують пов’язку «шапка Гіппократа» і верстат для тракції «лава Гіппократа».
З-поміж важливих положень Г. — вимоги до гігієни пацієнтів і лікарів та помірність у їжі. Він описав у своїх працях близько 250 речовин рослинного і 50 засобів тваринного походження, які використовував для лікування різних хвороб. Лікар та його учні особисто готували ЛП. Широко застосовували послаблювальні препарати (осляче молоко, мед, сіль); як потогінні використовували теплі напої; як блювотні рекомендували оцет, теплу воду, білу чемерицю; як сечогінні — шпанські мушки, цибулю, як наркотики — листя й насіння маку, мандрагору. З-поміж лікарських речовин виокремлював такі: вода, поживні речовини, слизові, солодкі, маслянисті й жирні, в’яжучі, гострі, ароматні, смолисті, бальзамічні й наркотичні. Великого значення надавав правильному зберіганню лікарських речовин та їх заготівлі. Відвари та рідкі соки рекомендував у скляних місткостях, рослинну сировину — у глиняних, щільно закритих посудинах.
Г. був переконаний, що в процесі лікування необхідно «дотримуватися шляху, накресленого природою», і тільки у виняткових випадках застосовувати сильнодіючі речовини, обережно призначати ліки та враховувати реакцію організму.
Праці Г. та його послідовників (гіппократиків) було зібрано у «Збірник Гіппократа» (Corpus Hippocraticum), який містив понад 70 творів та охоплював майже всі розділи сучасної медицини та фармації, питання анатомії, хірургії, ембріології та внутрішніх хвороб. Серед них трактати: «Епідемії» (описано дослідження різних епідемічних захворювань у містах Греції, наведено історії хвороб, діагностику захворювань), «Про рани голови», «Про переломи» (описано способи накладання пов’язок при переломах, розтягуваннях, вивихах), «Про повітря, води і місцевості» та ін.
Зробив внесок у розвиток медичної та фармацевтичної деонтології, сформулював основні моральні та етичні принципи для лікаря: «Non nocere» (не нашкодь)», «Там, де є любов до людей, там є й любов до медичного мистецтва», «Все, що використовує лікар для лікування хвороби, повинно приносити хворому тільки користь», які лягли в основу «Клятви» (Кодексу) Гіппократа.
Гиппократ. Избранные книги. — М., 1994; Історія медицини та фармації: навчальний посібник / А.А. Котвіцька, В.В. Горбаньов, Н.Б. Гавриш та ін. — Х., 2016; Сорокина Т.С. История медицины. — М., 2016; Сятиня М.Л. Історія фармації: навчальний посібник. — Л., 2002.