ВЕКСЕЛЬ (нім. Wechsel — обмін) — письмово оформлене боргове зобов’язання встановленого зразка, в основі якого лежить сукупність економічних і правових відносин комерційного кредиту. Це робить В. різновидом одночасно і цінних паперів, і кредитних грошей. Нині ФП все частіше вдаються до здійснення платежів не платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками чи акредитивами (див. Безготівкові розрахунки), а В. Це пояснюється тим, що всі зазначені форми безготівкових розрахунків передбачають попереднє перерахування коштів, що спричиняє вилучення на деякий період оборотних коштів із господарського обігу і суттєво впливає на фінансовий стан платника. Цей недолік безготівкових розрахунків усуває вексельний обіг. В. може багаторазово передаватися як платіжний засіб і погашатися тільки після закінчення терміну платежу. У ринковій економіці В. стає одним із найважливіших кредитно-розрахункових документів, який є безумовним зобов’язанням або вказівкою сторони, що його виписала, сплатити продавцю В. у встановлений строк визначену суму за поставлений товар, виконані роботи чи надані послуги. Строк платежу за В. визначається взаємною домовленістю між постачальником і покупцем при оформленні вексельного договору. В. може виписати як платник, так і продавець-постачальник. В останньому разі платник повинен обов’язково дати свою згоду на оплату такого В., тобто акцептувати В. Після цього він стає виконавчим документом для постачальника. Не акцептований платником В. не може перебувати в обігу і повертається постачальнику. Головні особливості В. полягають у тому, що він є, по-перше, абстрактним борговим зобов’язанням, тобто в тексті В. немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге, йому властива беззастережність, обов’язковість оплати відповідно до положень В. Це означає, що фізичні та юридичні особи, які видали В., беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселеотримувачу) зазначену в ньому суму в установлений строк; по-третє, В. виписують на порівняно короткий термін. Формально його можуть виписувати у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1–3 міс; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі конкретної комерційної угоди (контракту, договору), В. з часом відокремився від неї. Нині він функціонує як самостійний договір. За способом оформлення і особливостями обігу розрізняють прості, або звичайні, В. та переказні (трата): 1) простий В. — письмовий документ, за яким векселедавець зобов’язується сплатити векселеодержувачу або за його вказівкою третій особі певну суму в установлений період. Простий В. виписується і підписується боржником (векселедавцем) та становить його боргове зобов’язання сплатити кредитору зазначену суму у встановлений час. Розрізняють два види простих В. — комерційні В., які мають відношення до торгових кредитних операцій, та банківські В., які оформлюють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтам; 2) переказний В. — це комерційний В., яким кредитор (трасант) доручає своєму дебіторові (трасату) сплатити певну суму у визначений строк певній особі (бенефіціару). Він є документом, за яким на прохання трасанта оплату здійснює не векселедавець, а інша особа. Переказний В. є наказом боржнику сплатити у певний строк зазначену в ньому суму третій особі, тобто ним переказується оплата. Порядок видачі В. суворо регламентований. Виписується В. лише на спеціальному бланку, що виготовляється зі спеціального паперу і має відповідний захист проти підробки. Основними суб’єктами вексельного кредиту і В. як письмового боргового зобов’язання є векселедавець і векселеодержувач. Векселедавець — це особа, яка видала простий чи переказний В. У переказному В. ця особа називається трасатом. Він цілковито відповідає за акцепт і за сам платіж. Векселеодержувач — особа, в якої знаходиться переказний В., власник В. Після закінчення терміну платежу він має право на отримання зазначеної грошової суми. Векселеодержувач, записаний у В., називається першим векселеодержувачем (ремітентом). При подальшому передаванні В. законним векселеодержувачем є особа, яка гарантує своє право на безперервному ряді індосаментів, тобто перевідних записів на В. Важливість В. для процесу безперебійного функціонування ФП в умовах ринкової економіки визначається його функціями. Основною функцією вексельного обігу є оформлення короткострокового кредиту. Ця функція здійснюється, коли виробник продукції (напр. ФП) зацікавлений у її реалізації покупцю (оптовій або роздрібно-оптовій фірмі), але який на час укладання угоди не має належної грошової суми. Тоді виробник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію може взяти з покупця В., тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу і процентів за кредит, як правило, перевищує суму товарної угоди. В. також може виконувати функцію платежу. Як платіжний засіб він дозволяє отримати гроші без очікування терміну платежу. Його можна продати чи віддати в заставу комерційному банку. Купівля банком В. має назву обліку В., або дисконту. Банки, придбавши В., до настання терміну оплати утримують їх у себе, стягуючи при цьому певну суму, що називається обліковим процентом, тобто купують В. зі знижкою або з дисконтом. У цьому разі банк перебирає на себе функцію кредитора ФП, а при настанні строку оплати стягує борг з векселедавця.
Посилкіна О.В., Толочко В.М. Фінансова діяльність хіміко-фармацевтичних підприємств. — Х., 2001; Постанова Верховної Ради України «Про застосування векселів у господарському обороті України» від 07.06.1992 р.; Святиня М.Л., Волинський Л.Б., Бабський А.А. Застосування вексельних схем розрахунків на фармацевтичному ринку України // Фармац. журн. — 2000. — № 4.