ВЗАЄМОДІЯ ДОПОМІЖНИХ І ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН. Наявність допоміжних речовин у ЛП (особливо у великій кількості) суттєво впливає на їх основні фізико-хімічні характеристики та фармакотерапевтичну дію. Взаємодія цих речовин із лікарськими субстанціями може спричиняти зміни їх розчинності, електричного заряду, коефіцієнта дифузії, рН, реологічних та інших показників системи, а також призводити до утворення нових сполук, що може по-різному впливати (або не впливати) на характер і силу абсорбції діючої речовини. Так, поліетиленоксид знижує абсорбцію фенобарбіталу і не впливає на абсорбцію барбітурової кислоти і барбіталу, різко підвищує абсорбцію хлорамфеніколу і знижує активність консервантів та пеніциліну. Полівінілпіролідон значно подовжує дію гіпотензивних засобів і не впливає на активність тетрацикліну й окситетрацикліну. Полівініловий спирт подовжує дію тетрацикліну та погіршує активність антисептиків. Метилцелюлоза знижує активність антисептиків, тетрацикліну, сповільнює абсорбцію ацетилсаліцилової кислоти, підвищує в’язкість гетерогенних суспензійних систем тощо. Аналогічно поводять себе інші допоміжні речовини, включаючи рослинні гідрофільні колоїди.
Характер взаємодії може бути різним і зумовлюється головним чином їх властивостями (наявністю активних груп у молекулі, її розміром, здатністю до міжмолекулярної асоціації, наявністю просторових властивостей, ступеня сольватації, значення гідрофільно-ліпофільного балансу та ін.). До продуктів В.д. і л.р. належать клатрати — сполуки, що утворюються за рахунок молекулярного приєднання без втручання хімічних сил. Їх утворення можливе лише при наявності порожнин у структурі молекули-господаря, в які проникають невеликі за розміром молекули-гості. Порожнини можуть мати численні макромолекули допоміжних речовин, особливо неіонні ПАР у разі утворення міцел при певних концентраціях або у разі набрякання у воді малорозчинних макромолекул. У такі відносно невеликі порожнини міцел або проміжні простори скупчень макромолекул допоміжних речовин під впливом міжмолекулярного притягання можуть проникати невеликі молекули лікарських речовин, утворюючи сполуки-включення, які часто стабілізуються додатковими побічними валентними силами. Цей процес відомий під назвою солюбілізації діючих речовин і залежить від їх властивостей: гідрофобні речовини здатні проникати глибоко в міцелу, дифільні молекули займають проміжне (палісадоподібне) положення між розгалуженими молекулами міцели, речовини із вираженими гідрофільними властивостями приєднуються тільки до зовнішньої, найбільш гідрофільної частини міцели.
Між макромолекулами допоміжних і молекулами лікарських речовин можуть утворюватись комплексні сполуки, які характеризуються більш високою стійкістю. Їх тенденція до комплексоутворення неоднакова і зумовлена, перш за все, зарядом і властивостями різних груп молекул, здатних утворювати водневі зв’язки. Останні є одним із видів міжмолекулярної взаємодії і здатні впливати на орієнтацію молекул у системі та на фізичні властивості асоційованих сполук (в’язкість, розчинність, леткість, ІЧ-спектр тощо).
Однак однієї диполярної взаємодії для реакції заміщення у водних розчинах недостатньо. Вона стає можливою лише завдяки взаємодії гідрофобних частин молекул, які утворюють комплексні сполуки. Іншим стабілізувальним чинником комплексів є стереохімічні відносини реагуючих молекул. Міцність комплексних сполук залежить від енергії зв’язків (ван-дер-ваальсові сили, водневі тощо), які беруть участь у взаємодії реактантів, що зумовлює їх стійкість в організмі та прояв активності.
Слід зазначити, що нині немає єдиного погляду на природу взаємодії між макромолекулами допоміжних і лікарських речовин через відсутність єдиних підходів до вивчення численних аномальних явищ. Тому використання допоміжних речовин у виробництві ліків у кожному випадку потребує ретельного вивчення і наукового обґрунтування.
Деримедведь Л.В., Перцев И.М., Шуванова Е.В. и др. Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии. — Х., 2002; Перцев И.М., Башура Г.С., Алюшин М.Т., Дмитриевский Д.И. К вопросу взаимодействия лекарственных и вспомогательных веществ // Фармация. — 1973. — № 5.