ВЗАЄМОДІЯ ЛІКІВ

ВЗАЄМОДІЯ ЛІКІВ як термін застосовують у ситуаціях, коли при одночасному прийомі двох або більше ЛП специфічна дія на організм мінімум одного з них істотно змінюється. Пізніше це поняття було значно розширене і відтепер використовується у разі, коли ЛП виявляють неадекватну дію при взаємодії з їжею, змінюють результати клінічно-лабораторних досліджень або за наявності у пацієнтів супутніх захворювань. Одним із можливих наслідків В.л. може бути надмірна реакція організму на один із компонентів препарату, що може призвести до серйозних ускладнень або помітних змін (підвищення, зниження чи повної втрати) його ефективності. До цього поняття можна віднести і непередбачуваність специфічної дії препарату, коли фармакокінетичні або фармакодинамічні властивості діючої речовини недостатньо вивчені.

У медичній практиці прийнято виділяти чотири класи В.л. Клас А — коли взаємодія ЛП не є клінічно значущою, напр. ранітидин з фенобарбіталом; клас Б — коли В.л. не описана; клас С — коли внаслідок В.л. змінюється терапевтичний ефект і необхідне коригування режимів дозування ЛП, напр. циметидин з теофіліном; клас Д — коли одночасний прийом ЛП неможливий через розвиток небезпечних реакцій або терапевтичної неефективності, напр. індометацин з тріамтереном. Непередбачуваність В.л. зумовлює проблему необхідності ретельного контролю й нагляду за комбінованою фармакотерапією з метою профілактики небезпечних випадків В.л., які все частіше виявляються в медичній практиці. Незважаючи на складність проблеми В.л. в цілому, комбінована фармакотерапія є загальновизнаною, коли разом з основним ЛП призначається інший з метою модифікації ефектів попереднього (підсилення ефективності або послаблення побічної дії). Відомі численні випадки, коли В.л. використовується у клінічній практиці з певним призначенням, напр. при антидотній терапії. До чинників, які викликають В.л., можна віднести: здатність лікарських речовин впливати на декілька фізіологічних систем одночасно (коли при фармакотерапії враховується первинний ефект і залишається поза увагою більш слабкий вторинний, який може суттєво виявитися при одночасному прийомі двох або більше ЛП); призначення ліків із різними торговими назвами або одночасне застосування рецептурних та безрецептурних ліків, які мають однакові лікарські субстанції; одночасне використання ліків і дієтичних добавок та інші випадки. В.л. може бути зумовлена також некомпетентністю пацієнтів або порушенням ними рекомендацій спеціалістів (лікаря, фармацевта), або неуважністю до рекомендації (інструкції) щодо способу застосування ЛП, особливо декількох одночасно. Виявлення та усунення багатьох зазначених випадків В.л. стає можливим, якщо пацієнт отримує ліки в одній аптеці, в якій добре організовані інформування та облік обслуговування пацієнтів з використанням комп’ютерних програм. У площині профілактики численних небажаних, а інколи й надзвичайно небезпечних випадків В.л. фармацевт може суттєво впливати на якість лікарської терапії.

Численні випадки В.л. зумовлюють необхідність їх класифікації. Враховуючи практичну значущість, випадки В.л. зручно поділяти на фармацевтичні та фармакологічні. Під фармацевтичними взаємодіями слід розуміти процеси, що відбуваються між компонентами лікарської системи, базуються на їх фізико-хімічних закономірностях і визначають властивості ЛП під час розробки, виробництва, зберігання, транспортування та використання. Більшість фармацевтичних взаємодій є прогнозованими і їх можна уникнути, знаючи властивості складових компонентів ЛП або дотримуючись режиму роздільного дозування (див. Фармацевтичні несумісності).

Хімічна В.л. є різновидом фармацевтичної взаємодії і може спостерігатися при утворенні нерозчинних комплексів тетрациклінів із низкою іонів Са⁺⁺, Al⁺⁺⁺, Fe⁺⁺, Mg⁺⁺ та ін., напр. при взаємодії з компонентами їжі (див. Взаємодія лікарських речовин та їжі). Оскільки при прийомі ліків взаємодія компонентів відбувається за участю не лише фізико-хімічних, але й біохімічних закономірностей (за участю компонентів біосистеми чи безпосередньо в організмі), з групи фармацевтичних (тобто фізико-хімічних) взаємодій слід виділяти біофармацевтичні. Це зручно з практичних міркувань, оскільки фізико-хімічні взаємодії є, як правило, небажаними, тоді як біофармацевтичні зазвичай корисні й використовуються в клінічній практиці (див. Антидоти).

Фармакологічні В.л., які реалізуються за участю різних функціональних систем організму, підрозділяють на фармакокінетичні та фармакодинамічні. Фармакокінетичні В.л. можуть відмічати, перш за все, на етапі всмоктування в ШКТ. Так, сорбенти при одночасному прийомі з іншими ЛП зменшують їх абсорбцію та біодоступність (див. Абсорбція ліків). Іонообмінні смоли, напр. колестирамін, віддають свої іони дигоксину, бутадіону, антикоагулянтам непрямої дії, які стають нерозчинними і виводяться через кишечник. Під впливом колестираміну може помітно пригнічуватися всмоктування гормонів щитоподібної залози, що призводить до розвитку гіпотиреозу у хворих, які отримують замісну гормональну терапію. На повноту всмоктування ліків та їх біодоступність може суттєво впливати рН шлункового соку. Так, при взаємодії зі слабкими кислотами знижується всмоктування антацидів, інгібіторів протонного процесу, блокаторів Н₂-гістамінорецепторів, а при взаємодії зі слабкими лугами підвищується їх всмоктування. В.л. може змінювати моторику кишечнику, впливати на його біоциноз. Приклади В.л. на етапах всмоктування наведені в табл. 1.

Таблиця 1. В.л. при їх всмоктуванні (Белоусов Ю.Б., Гуревич К.Г., 2006)

Якщо лікарські речовини мають великий ступінь зв’язування з білками крові, то вірогідна їх взаємодія й на етапі розподілу. Приклади В.л., пов’язаної з конкуренцією за місце зв’язування з транспортними системами крові, спостерігаються при одночасному застосуванні білірубіну з сульфаніламідами або вітаміном К (жовтуха), толбутаміду із саліцилатами або фенілбутазоном (гіпоглікемія), метотрексату із саліцилатами або сульфаніламідами (агранулоцитоз) та в інших випадках. В.л. на етапі метаболізму можлива у разі, коли лікарські речовини виступають як індуктори або інгібітори ферментів метаболізму, що призводить до зміни їх T_½ і вимагає проведення певного моніторингу при фармакотерапії (регулювання концентрації речовини в плазмі крові). В.л. на етапі елімінації часто виявляють через зміни рН сечі (гідрокарбонат натрію збільшує швидкість виведення барбітуратів і саліцилатів) та конкуренції лікарських речовин за транспортні системи канальців нирок (пробенецид знижує виведення пеніцилінів, фуросемід уповільнює екскрецію β-лактамних антибіотиків). В.л. на етапі елімінації може зумовити побічні ефекти. Так, фенілбутазон, пригнічуючи виведення оксіацетогексамедину, призводить до розвитку гіпоглікемії; хлорид амонію — до утворення похідного сульфадимезину, який пошкоджує епітелій нирок.

На відміну від фармакокінетичних В.л., що спостерігаються на етапах всмоктування, розподілу, метаболізму та елімінації, фармакодинамічні взаємодії пов’язані з такими механізмами, як конкуренція лікарських речовин за рецептори, зміна кінетики на ділянці їх дії, вплив на синаптичну передачу, взаємодія ефектів тощо. Існує велика кількість найрізноманітніших механізмів В.л., у т.ч. небезпечних для життя пацієнта (табл. 2). Не всі В.л. вивчені і можуть бути пояснені; крім того, вони можуть розвиватися не лише при одномоментному прийомі ліків, але й протягом певного часу знаходження в організмі. Тому для запобігання В.л. у деяких випадках слід віддавати перевагу монотерапії.

Показати таблицю 2 у новому вікні

Белоусов Ю.Б., Гуревич К.Б. Общая и частная клиническая фармакокинетика. — М., 2006; Деримедведь Л.В., Перцев И.М., Шуванова Л.В. и др. Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии / Под ред. И.М. Перцева. — Х., 2002; Перцев І.М., Пімінов О.Х., Слободянюк М.М. та ін. Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків. — Вінниця, 2007; Регистр лекарственных средств России. Энциклопедия лекарств / Гл. ред. Г.Л. Вышковский. — М., 2002; Чекман И.С. Осложнение фармакотерапии. — К., 1980; Hussar D.A. Drug interactions // Encyclopedia of Pharmaceutical Technology. Ed. by J. Swarbrick, J.C. Bojlan. — New York, Basel, 2002.