ВИПАРОВУВАННЯ — перехід речовини з рідкого чи твердого стану у газоподібний. В. з твердого стану називають сублімацією. Частіше В. називають пароутворення на вільній поверхні рідини при температурі, нижчій від температури насичення при відповідному тиску. Кількість теплоти, необхідної для повного переходу речовини у пару при ізотермічному процесі, називають теплотою В., яка залежить від природи речовини, і температури, яка з її збільшенням знижується. Необхідна теплота В. може бути підведена до вільної поверхні від рідини, що випаровується, або твердого тіла, або ззовні. Якщо до фази ззовні підводиться менше теплоти, ніж витрачається на В., то відбувається її охолодження, а коли більше — нагрівання. У природі частіше за все проходить В. у парогазове середовище. Якщо газ не насичений парою, виникає потік речовини, який завжди прямує від поверхні рідини у газове середовище. Потік теплоти при цьому може мати напрямок як від рідини у парогазове середовище, так і навпаки. Напрямок потоку в газоподібному середовищі залежить від того, більша чи менша температура поверхні В., а також від температури парогазового середовища. В., при якому вся теплота передається рідині чи твердому тілу тільки від парогазової суміші й повністю витрачається на В., називають адіабатним. Температура рідини, яка відповідає адіабатному В., називається температурою адіабатного В., або температурою мокрого термометра. Інтенсивність В. характеризується густиною потоку маси пари m [у кг/(м2·с)]:
m = β · ∆C,
де ∆C=Св — Сг — рушійна сила процесу; Св і Сг — концентрація пари речовини, що випаровується з поверхні розподілу фаз і в об’ємі газової фази відповідно (у кг/м3); β — коефіцієнт масовіддачі (у м/с), який залежить від умов взаємодії поверхні речовини, що випаровується з газової фази.
Кутепов А.М., Стерман Л.С., Стешин Н.Г. Гидродинамика и теплообмен при парообразовании. — М., 1983; Романков П.Г., Фролов В.Ф. Теплообменные процессы химической технологии. — Л., 1982.