ВІРУСОНОСІЙСТВО — форма інфекції, при якій паразит-збудник живе на шкірі або слизовій оболонці організму хазяїна, але не викликає патологічних змін структури та функції органів. В. вважають лише такі випадки безсимптомної присутності збудника в організмі, за яких він виділяється в навколишнє середовище, може перейти до нового хазяїна і стати причиною нових випадків захворювання. У біологічному плані В. — це стан тимчасової рухомої рівноваги між паразитом і хазяїном, яка при зміні умов здатна перейти у хворобу чи звільнитися від збудника. Стан В. створюється і підтримується малою «базою» збудника, патологічними змінами в органі, що знижують місцевий імунітет і ускладнюють доступ до органа антитіл і фагоцитів, уродженою чи набутою недостатністю організму до формування набутого імунітету. За тривалістю виділення збудника розрізняють гостре і хронічне В. Гостре В. частіше буває у здорових людей, хронічне — у реконвалесцентів. Епідемічна небезпека В. залежить від масивності, поширення, локалізації мікробного вогнища, а також від професії та рівня санітарної культури носія. Лабораторну діагностику В. здійснюють такими самими методами, як і діагностику відповідного захворювання.
При виникненні захворювання виявляють вірусемію (див. Віруcи) (лат. virus — отрута + haima — кров) — фаза патогенезу деяких вірусних інфекцій, що характеризується проникненням та циркуляцією вірусів у крові. Розрізняють первинну вірусемію, коли вірус проникає в кров з місця первинного розмноження, і вторинну, джерелом якої є вторинні осередки розмноження вірусу.
Дмитриева В.А., Дмитриев В.В. Русско-английский словарь терминов по микробиологии. — М., 1991; Словник з мікробіології, вірусології, імунології та інфекційних захворювань / За ред. проф. Г.К. Палія. — Вінниця, 1995; Тимченко А.Д. Краткий медико-биологический словарь. — К., 1988.