Хвощ польовий (Equisetum arvense L.; лат. equus — кінь + seta — щетина; arvense, is — польовий) — багаторічна рослина з повзучим, розгалуженим кореневищем, яке кожного року розвиває надземні пагони. Рос. назва — хвощ полевой; народні назви — кінський хвіст, олов’яна трава тощо. Родина Equisetaceae L. класу хвощових Equsetopsida підкласу рівноспорових об’єднує види лише одного роду — Equisetum L., який нараховує 29 видів у світовій флорі. В Україні ростуть 11 видів хвощу, на території СНД — 16. Польовий хвощ поширений по всій Україні, росте як бур’ян на полях, луках, лісосіках. Кожного року розвиває надземні пагони двох типів. Весняні пагони спороносні, рожево-бурі, нерозгалужені, на верхівці — яйцевидно-циліндричні колоски зі спорофілами, у спорангіях утворюються спори; після висипання спор (березень–квітень) вони швидко відмирають. Літні пагони безплідні, зелені, кільчасто-розгалужені, з 6–12 ребрами і косо догори спрямованими нерозгалуженими гілочками. Листки лусковидні, розміщені кільцями, зростаються у піхви (редуковані листки). На спороносних стеблах піхви дзвониковидно потовщені, з 8–12 чорно-бурими зубцями, на безплідних — вузькі дзвониковидні, знизу світло-зелені, зверху — з темно-бурими трикутно-ланцетними зубцями і білою облямівкою на них (на піхвах бічних гілочок 3–4 зубці). Офіцинальним є один вид — Хвощ польовий — Equisetum arvense L., ЛРС є трава (літні безплідні пагони) Хвоща польового (Herba Equiseti аrvensis). Заготовляють у червні–серпні, сушать у затінку, під навісами або в сушарках при Т 40–50 °С. Інші види не застосовують унаслідок їх отруйності: вони містять такі алкалоїди, як нікотин, палюстрин, цитизин, метилцитизин, пахікарпін та ін. У польового хвоща також виявлено алкалоїди, але в малій кількості (до 0,26%): еквізетин, нікотин, 3-метоксипіридин. Оскільки види хвощів дуже подібні, при заготівлі до лікарської сировини можуть потрапити отруйні рослини. Щоб запобігти цьому, потрібно знати їх основні ознаки. Так, деякі хвощі характеризуються рано в’янучими спороносними весняними стеблами — блідими або буруватими, які різко відрізняються від зелених стебел, що розвиваються пізніше (Equisetum arvense L., E. majus Gars.). Інші мають бліді або буруваті спороносні стебла, які розвиваються лише весною. Після дозрівання спор на них виростають зелені безплідні стебла (E. pratense Ehrh., E. sylvaticum L.). Інші види утворюють гілки, що мають однакові стебла, як безплідні, так і спороносні (зеленого кольору), колоски розвиваються значно пізніше (E. palustre L., E. heleocharis Ehrh. (E. fluviatile L.), E. litorale Kühlew). Загальні ознаки видів E. ramossisimum Desf., E. hiemale L., E. komarovi Iljin, E. trachiodon A.Br., E. variegatum Schleich., E. scirpoides Michx.: утворюють багаторічні, жорсткі стебла, які зимують зеленими, колоски загострені, устячка заглиблені під епідермальний прошарок.
У надземній частині Х.п. містяться різні групи БАР: тритерпенові сапоніни (основним є еквізетонін, близько 5%); флавоноїди групи флавону: апігенін, лютеолін; флавонолу: кемпферол, кверцетин, апігенін, кверцимеритрин (кверцетин-7-глюкозид), астрагалін (кемпферол-3-глюкозид), нікотифлорин (кемпферол-3-О-рутинозид), кемпферол-3-глюкозидо-7-глюкозид, кемпферол-3-диглюкозидо-7-глюкозид, С-глікозиди флавоноїдів: госипетин-3-β-D-(2-О-β-D-глюкопіранозидоглюкопіранозид)-8-β-D-глюкопіранозид, гербацетин-3-β-D-(2-О-β-D-глюкопіранозидоглюкопіранозид)-8-β-D-глюкопіранозид, ацильовані глікозиди кемпферолу: кемпферол-3-β-D-(6-О-ацетилглюкопіранозил)-7-β-D-глюкопіранозид, кемпферол-3-β-D-(6-О-ацетилглюкопіранозил)-7-α-D-рамнопіранозид та ін. Виявлено органічні кислоти (аконітова, яблучна, щавлева); жирна олія (3–3,5%); етерна олія; солі кремнієвої кислоти та кальцію (до 10–12%), які складають у золі 80 і 10% відповідно. Заслуговують на увагу мікроелемент селен та ультрамікроелемент золото у відносно великих кількостях; гіркоти; дубильні речовини; смоли; стероли; аскорбінова кислота (до 190 мг%); каротин (до 5 мг%), наявність поліоксіантрахінонових сполук спірна. Х.п. здавна застосовується в народній медицині різних країн при захворюваннях нирок як сечогінна та літолітична речовина. Х.п. чинить дезінтоксикаційну дію при гострих та хронічних отруєннях свинцем, виводячи його з організму; знижує рівень цукру у крові при алоксановому діабеті. Х.п. є складовою частиною збору Здренка, антидіабетичного збору Арфазетин, входить до комплексних препаратів Марелін, Фітолізин, Aртрон, Альга Петра, які застосовують при сечокам’яній хворобі, ревматоїдному артриті, дегенеративно-дистрофічних захворюваннях суглобів, анкілозуючому спондиліті, остеохондрозі, суглобовому симптомі при загостренні подагри, бурситах, радикулітах, невралгії; при ускладненнях, спричинених проходженням фрагментів каменів після ударно-хвильової літотрипсії, та при ниркових коліках. Протипоказання — нефрози та нефрити. Х.п. входить до складу косметичних кремів, застосовується в дерматології для компресів при себореї, фурункулах, жирній пористій шкірі, алопеції, екземі, псоріазі, нейродермітах. У медицині народів Півночі відвар Х.п. вживають для виведення ниркових каменів, зменшення вираженості болю в сечовому міхурі, зменшення набряків; рекомендують вживати при захворюваннях печінки і ревматизмі. Х. використовують у гомеопатії.
Орлов Б.Н., Гелашвили Д.Б., Ибрагимов А.К. Ядовитые животные и растения СССР. — М., 1990; Пастушенков Л.В., Лесиовская Е.Е. Растения-антиоксиданты (Фитотерапия). — СПб., 1991; Растительные ресурсы России и сопредельных государств: Ч. 1. — Семейства Lycopodiaceae — Ephedraceae. Ч. 2. — Дополнения к 1–7 т. — СПб., 1996; Interspecific and intraspecific variation of phenolics in the genus Equisetum subgenus Equisetum / Viet M., Beckert C., Hohne C., Bauer K., Geiger H. // Phytochemistry. — 1995. — Vol. 38, № 4; Pietta P. et al. Identification of flavonoids from Ginkgo biloba L., Anthemis nobilis L. and Equisetum arvense L. by high-performance liquid chromatography with diodearray UV detection / P. Pietta, P. Mauri, A. Bruno, A. Rava, E. Manera, P. Ceba // J. Chromatogr. — 1991.– Vol. 553, № 1–2; Takatsuto S., Abe H. Sterol composition of the strobilus of Equisetum arvense // Biosci., Biotechnjl. and Biochem. — 1990. — Vol. 54, № 4.