Вітаміни (лат. vita — життя + aminus — тобто азотвмісні речовини, необхідні для життя) — низькомолекулярні органічні речовини різноманітної хімічної структури, які є біологічними каталізаторами хімічних реакцій, що проходять у живій клітині, необхідні для нормального обміну речовин і життєдіяльності організму. Термін вітаміни запропонував у 1911–1912 рр. польський учений К. Функ.
Багато вітамінів— попередники коферментів, у складі яких беруть участь у різних ферментативних реакціях. На сьогодні відомо близько 30 вітамінів та вітаміноподібних сполук. За фізико-хімічними властивостями вітаміни поділяють на жиро- та водорозчинні. Людина і тварини одержують більшість вітамінів з їжею. Іноді з продуктами харчування до організму надходять не готові вітаміни, а речовини, близькі до них за будовою (провітаміни — речовини, що не є вітамінами, але можуть бути попередниками їх утворення в організмі); в організмі вони перетворюються на вітаміни. Деякі вітаміни утворюються у мікрофлорі кишечнику.
Нестача чи відсутність вітамінів у їжі викликає глибокі порушення в організмі, що призводить до тяжких захворювань (цинга, рахіт, пелагра, куряча сліпота, поліневрит та ін.). Деякі продукти дуже багаті на один чи декілька вітамінів, але позбавлені інших, тому при одноманітному харчуванні, при харчуванні продуктами, позбавленими вітамінів, а також при порушенні процесів засвоєння В. організмом може виникнути вітамінна недостатність (див. Гіповітаміноз). Надлишкове вживання вітамінів може також призвести до захворювань (див. Гіпервітаміноз). Вони можуть виникнути або внаслідок одноразового надходження в організм В. у високій дозі (зазвичай у формі вітамінного препарату), або внаслідок тривалого застосування вітамінів у дозах, що перевищують фізіологічні потреби організму.
У більшості країн існують науково обґрунтовані і затверджені органом охорони здоров’я норми споживання В., що залежать від віку і статі людини, характеру та інтенсивності її праці, а також від фізіологічного стану. Потреба у В. підвищується в період росту організму, під час вагітності, під час і після хвороби, при значному фізичному і розумовому навантаженні, напр. при заняттях спортом, виконанні робіт, що потребують значного нервово-емоційного напруження, а також при тривалому перебуванні на холоді. Засвоєння В. погіршується в осіб літнього віку.
У міру відкриття окремих В. їх позначали буквами латинського алфавіту (напр. А, В, С та ін.). З виділенням нових В. в індивідуальному стані стали помічати подібність їх будови та відмінність біологічної дії, тому до літер почали додавати цифрові індекси (В1, В2, К1 та ін.). Після того, як для В. визначили хімічну структуру, їх назви стали набувати хімічного сенсу і на сьогодні для позначення В. використовують хімічні позначення і рідше — буквені. Було введено також класифікацію за фізичними властивостями, згідно з якою всі В. поділяють на 2 групи: водо- і жиророзчинні. Жиророзчинні В. (А, D, Е, F, К) впливають на обмінні процеси В. шляхом посилення синтезу багатьох важливих біополімерів (білків, нуклеїнових кислот), беруть участь у процесах згортання крові, фоторецепції. Деякі В., напр. В, D, виявляють гормоноподібну дію, сприяють засвоєнню кальцію, стимулюють процеси росту, розвитку організму, імунні реакції, підвищують стійкість організму проти інфекційних захворювань. В. (А, D) здатні накопичуватися в деяких органах — печінці, підшкірній жировій тканині. Ці В. у рослинних і тваринних тканинах містяться у вигляді неактивних попередників, що перетворюються на активні форми під дією ферментів та сонячних променів. Водорозчинні В. (В1, В2, В3, В5, В6, С, В12, Р, Н) входять до складу ферментів переважно у вигляді кофакторів і забезпечують нормальне функціонування деяких органів і систем організму, регулюють обмін речовин, функціональний стан ЦНС, живлення тканин, проникність і стійкість кровоносних судин. За фізіологічною дією В. поділяють на кілька груп: В., що підвищують загальну реактивність організму (В1, В3, РР, А, С), антигеморагічні (С, К), антианемічні (В12, В6, С), антиінфекційні (С, А). В. А життєво необхідний лише для вищих тварин, В. D — для хребетних; В. групи В можуть частково синтезуватися мікрофлорою кишечнику, В12 — мікроскопічними грибами. Згідно з хімічною класифікацією всі В. ділять на такі групи: В. аліфатичного ряду (кислота аскорбінова, пантотенова, пангамова, метилметіонінсульфонію хлорид); В. аліциклічного ряду (ретиноли, кальцифероли); В. ароматичного ряду (похідні нафтохінону); В. гетероциклічного ряду (токофероли, біофлавоноїди, нікотинова кислота та її амід, піридоксини, тіамін, кислота фолієва, рибофлавін, кобаламіни). В. отримують їх шляхом хімічного (А, С, В6, В1) та мікробіологічного (рибофлавін, В12) синтезу або виділяють із природних джерел.
Інформація про деякі жиро- і водорозчинні В. наведена в таблиці.
Показати таблицю у новому вікні
Беликов В.Г. Фармацевтическая химия. — М., 1986; Боєчко Ф.Ф., Боєчко Л.О. Основні біохімічні поняття, визначення і терміни. — К., 1993; Вороніна Л.М., Десенко В.Ф., Мадієвська Н.М. та ін. Біологічна хімія. — Х., 2000; Губський Ю.І. Біологічна хімія. — К.–Тернопіль, 2000; Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. — Х., 2000; Машковский М.Д. Лекарственные средства. В 2 т. — Х., 1997. — Т. 2; Советский энциклопедический словарь / Науч.-ред. совет А.М. Прохоров (пред.). — М., 1981; Химическая энциклопедия: В 5 т. / Редкол. И.Л. Кнунянц (гл. ред.) и др. — М., 1988. — Т. 1.