ВОДНО-СОЛЬОВИЙ ОБМІН — процеси надходження, розподілу води та іонів солей (електролітів) у внутрішньому середовищі організму і виведення їх із нього. Основна роль В.-с.о. в організмі — підтримання гомеостазу (сталості внутрішнього середовища) організму. В організмі людини 22–23% води знаходиться в позаклітинній, 40–45% — у внутрішньоклітинній і 1–3% — у трансцелюлярній фазах. Розрізняють вільну, зв’язану і конституційну воду. Організм дитини містить більше води, ніж організм дорослої дитини, в літньому та похилому віці кількість води зменшується. Добова потреба у воді для дорослої людини становить 40 г/кг маси тіла. 85% води, що міститься в організмі, надходить із продуктами харчування (екзогенна вода), а 10–15% утворюється в організмі (ендогенна вода). Ендогенна вода утворюється при окисненні білків (41,3 г на 100 г), вуглеводів (55,6 г на 100 г), ліпідів (101,7 г на 100 г). Із кожних 100 г продуктів утворюється 12 г води, тобто при енергетичній цінності 1450 кДж на добу утворюється 350–400 г води. Головним чинником, що визначає кількість води в організмі і який підтримує необхідну рівновагу між позаклітинним і внутрішньоклітинним обсягами рідини, є осмотичний тиск крові, що відіграє винятково важливу роль у забезпеченні метаболічного гомеостазу і рівня АТ. Близько 72% води організму міститься в клітині, а 28% — у позаклітинному просторі. Позаклітинна вода (близько 8–10%) знаходиться у вільному стані (кров, лімфа, ліквор); вона мобільна і має властивості розчинника. Деяка кількість води (близько 4%) зв’язана у складі гідратних оболонок біополімерів (структурована вода). Основним компонентом, що підтримує осмотичний тиск у позаклітинній рідині, є натрій (Na+). Баланс Na+ тісно пов’язаний з обміном іонів калію (К+), а також деяких інших іонів. У позаклітинній рідині переважає Na+, у внутрішньоклітинній — К+, тому процеси осморегуляції та регуляції співвідношення Na+ і К+ взаємозалежні. Важливу роль в організмі відіграють також мінеральні елементи, які засвоюються з продуктів харчування. Серед неорганічних сполук близько 20 є необхідними для людини. Мінеральні елементи повинні становити до 4% добового раціону. Залежно від добової потреби організму неорганічні сполуки поділяють на макроелементи (потреба становить >100 мг/добу) та мікроелементи (добова потреба — декілька міліграм або мікрограм). До макроелементів належить Na, K, Ca, Cl та Mg. Основна маса мікроелементів в організмі міститься у формі іонів та мінеральних солей. До мікроелементів відносять Fe, Zn, Cu, Mn, Mo, I, F, Se, Co, Cr. Мікроелементи у тканинах знаходяться здебільшого у складі комплексних сполук з білками чи іншими органічними молекулами. В.-с.о. тісно пов’язаний з іншими видами обміну речовин, крово- та лімфообігом, функціональним станом нирок, ШКТ, легень, шкіри. У регуляції В.-с.о. найбільш активну участь беруть вегетативна нервова система (особливо її симпатичний відділ), ренін-ангіотензинова система, альдостерон, антидіуретичний гормон (вазопресин), натрійуретичний гормон, паратгормон, кальцитонін, дофамін, простагландини, кініни. Стан В.-с.о. значною мірою залежить від рівня вживання мінеральних солей та рідини. Усі розлади сольового обміну нерозривно пов’язані з обміном загальної, позаклітинної та внутрішньоклітинної води. Порушення В.-с.о. виявляють при багатьох захворюваннях і патологічних станах (недостатність кровообігу, артеріальна гіпертензія, гіпофункція кори надниркової залози, гіпофункція задньої частки гіпофіза, кишкові інфекції, інтоксикації, перегрівання тощо). Особливо легко вони виникають у дітей у зв’язку з недостатньою зрілістю механізмів регуляції В.-с.о. Для визначення загальної кількості води в організмі використовують речовини, що рівномірно розподіляються між рідинними фазами, напр. антипірин і з’єднання ізотопів водню (дейтерій, тритій). Об’єм позаклітинної рідини визначають за концентрацією розчинів речовин, що слабко проникають або взагалі не проникають у клітини і швидко зникають із крові. До них належать інулін, сахароза, маніт, тіоціонат, тіосульфат, броміди, радіоактивний Na+ або хлор (Сl–). Про кількість внутрішньоклітинної води судять за різницею кількості загальної води і позаклітинної рідини, а про кількість інтерстиційної (міжтканинної) рідини — за різницею кількості позаклітинної води і плазми крові. Об’єм плазми крові вимірюють за допомогою речовин, що довго циркулюють у кров’яному руслі: барвників Еванса блакитного (Т-1824) або альбуміну-131I. Концентрацію Na+ і К+ визначають переважно методами фотометрії полум’ям і атомно-абсорбційної спектрофотометрії (останній дозволяє визначити, крім катіонів Na+ і К+, низку мікроелементів). На В.-с.о. впливає багато ЛП, особливо діуретики, препарати солей натрію, калію, магнію, кальцію, кровозамінники, вазоактивні препарати, препарати гормонів та їх антагоністів.
Багров Я.Ю. Водно-солевой гомеостаз при недостаточности кровообращения. — Л., 1984; Гинецинский А.Г. Физиологические механизмы водно-солевого равновесия. — М.–Л., 1964; Здоровье матери и ребенка: Энциклопедия / Под ред. акад. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.