ВОСКИ (Cera) — група жироподібних твердих речовин природного чи синтетичного походження; за хімічною будовою це складні ефіри карбонових або вищих одноосновних жирних кислот (С16–С36) та вищих одноатомних жирних спиртів (С21–С35). В. — складна суміш сполук. До його складу найчастіше входять пальмітинова, стеаринова, карнаубова, церотинова та інші кислоти, і вільні вищі спирти: цетиловий, октадециловий, ейкозиловий, цериловий, а також стироли, вуглеводні чи продукти їх розкладання. В. — пластична, легкоплавка речовина (Tпл 40–90 °С) гомогенної або гетерогенної структури. Гетерогенною структурою є В. бджолиний, де кристалічна дисперсна фаза розподілена в аморфній дисперсійній. В. нерозчинний у воді, холодному етанолі, добре розчинний у бензині, хлороформі, бензолі, діетиловому ефірі, але омиляється лише розчинами лугу. Горючий. В. поділяють на рослинні, тваринні, мікроорганізмів і викопні. В. використовують для виготовлення ЛП, свічок, кольорових олівців, копіювального паперу, полірувальних сумішей, косметичних засобів, кондитерських виробів, жувальної гумки, лиття, емульсій, сумішей для запечатування, для надання паперу і текстилю водовідштовхувальних властивостей, при виробленні шкіри.
Рослинні В., зокрема карнаубський, одержують із пальми коперниції вісконосної — Copernicia cerifera родини Palmae. В. карнаубський утворюється на поверхні листя і після його висихання легко відокремлюється у вигляді тонких пластин, які нагрівають у воді, а після охолодження збирають В. на поверхні відвару. Основні компоненти — складні ефіри триаконганолу СН3(СН2)29ОН та тетракозанової СН3(СН2)22СООН кислоти і специфічні для цього воску спирти — октакозол СН3(СН2)27ОН та гептакозанол СН3(СН2)26ОН. Найтвердіший з усіх натуральних В. карнаубський добре розчиняється в органічних розчинниках, напр. в етиловому спирті. В. пальмовий одержують зі стовбурів воскової пальми Ceroxylon andicola родини Palmae. Складається зі складних ефірів гексакозанової кислоти з гексакозанолом СН3(СН2)25ОН та тріанколом СН3(СН2)29ОН. В. канделільський отримують з пагонів рослин Euphorbia cerifera, Euphorbia antisyphilitica та Pedilanthus Pavonis Boas родини Euphorbiaceae, які ростуть у Мексиці та США. Брунатно-сіра тверда, але крихка маса. В. містить до 40% вуглеводів. В. японський одержують із кісточок плодів сумаха лаконосного (лакового дерева) (Rhus vernicifera) родини сумахових (Anacardiaceae). При надрізі кори виділяється сірий густий сік, який містить урисіол (C14H18O2). До складу В. японського входять гліцериди гексадеканової, октадеканової та ейкозанової кислот. В. цукрового очерету отримують зі стебел рослини Saccharum offіcіnarum L. родини злаків (Poaceae). До його складу входять складні ефіри насичених С12–С36 жирних кислот та спиртів С24–С34.
Тваринні В.: В. бджолиний — продукт воскових залоз комахи Apis mellifica роду бджіл (Apіs) надсімейства бджолині (Apoіdea) ряду перетинчастокрилих Hymenoptera. Отримують із сот та вощини при кип’ятінні у воді, В. знімають із поверхні. Подальше очищення і вибілювання дає ясно-жовтий віск із бальзамічним запахом. Містить складні ефіри насичених нерозгалужених вуглеводнів С21–С35 та карбонових кислот С16–С36. Чистий В. бджолиний — це перш за все мірициловий ефір пальмітинової кислоти і церилові ефіри церотинової кислоти; у ньому міститься близько 50% речовин, які не омилюються, у т.ч. спиртів і вуглеводнів. Ланолін (вовняний віск) одержують при промиванні овечої вовни; він м’який, жирний, мазеподібний В., сильно пофарбований і з неприємним запахом. Сирий вовняний жир — побічний продукт промивання вовни; його отримують шляхом екстракції розчинниками з мийних стоків або з самої вовни. Хоча при обробці вовни утворюються тонни вовняного жиру, лише порівняно незначна його кількість виділяється і перетворюється на очищений ланолін — жирний В., який є сумішшю складних ефірів жирних кислот та вищих спиртів, стеринів, холестерину, ізохолестерину, ергостерину. Специфічним є наявність ланолінового спирту С11Н21СН2ОН та здатність утворювати стійкі емульсії з водою (1:2). Спермацет (цетин) отримують із черепних заглиблень деяких видів китів, найчастіше кашалотів, у голові якого є фіброзний мішок, заповнений спермацетовим маслом з 8–20% спермацету. Його відокремлюють виморожуванням і фільтруванням або кристалізацією з розчинників. Спермацет кристалізується у вигляді блискучих, жирних на дотик пластинок. Він складається з 98% цетину С15Н31СООС15Н33, цетилпальмітату і вільного цетилового спирту. Китайський В. — це виділення червця воскової псевдощитовки Coccus cerіferus, які залишаються у вигляді нальоту на пагонах китайського ясеня Fraxinus chinensis і вічнозелених дерев, що ростуть у Південно-Східній Азії; складається переважно з ефіру церотинової кислоти і церилового спирту, але містить також деякі вільні спирти і вуглеводні. В. шелачний одержують із лаку (неопрацьованого шелаку) — виділень невеликих комах (лакових червців Laccіfer lacca), які живуть в Індії. Ці комахи в період роїння сідають на гілки дерев і харчуються деревним соком. У процесі травлення сік перетворюється на смолисту речовину. Шар лаку з гілок збирають і піддають подрібненню, промиванню і висушуванню для одержання сипкої лакової маси. Подрібнений лак розплавляють над вогнем деревного вугілля, продавлюють крізь парусину, знову розплавляють і відливають у прямокутні форми. Має вигляд непрозорих пластинок від ясно-жовтого до темно-жовтого кольору, Tпл 115–120 °С. Добре розчинний у лугах і в нижчих аліфатичних спиртах, слабкорозчинний у бензолі і майже не розчинний в бензині, жирах і оліях. Велику частину шелаку, яка надходить на ринок, дає дерево Croton laccіfera.
Викопні В.: В. торф’яний отримують із верхнього шару бітумозного торфу екстракцією бензином. Складається зі складних ефірів карбонових кислот С8–С30, Tпл — 50–75 °С. В. буровугільний одержують екстракцією бензолом або бензином із бурого бітуміозного вугілля. За хімічним складом близький до торф’яного, але містить меншу кількість низькомолекулярних сполук. Озокерит — це гірська порода органічного походження, комплексна сполука вуглеводів, асфальтенів і смол від ясно-зеленого, жовтого до бурого кольору. Консистенція може бути м’якою чи твердою залежно від вмісту рідких вуглеводнів. Питома вага — 0,8–0,97. Озокерит розчинний у бензині, бензолі, хлороформі, різних смолах; у воді, спирті та лугах практично не розчинний. Має високу теплоємність, мінімальну теплопровідність, уповільнену тепловіддачу. Містить 84,4–86,1% вуглецю і 13,7–15,3% водню; до 60% церезину, 1–7% парафіну, до 12% нафтових смол, 1–3% асфальтенів, 25–45% мінеральних олій, а також до 5% механічних домішок і до 3% води. При дії на озокерит гарячою сульфатною кислотою одержують церезин, який утворює найтоншу плівку на поверхні оброблюваних предметів, не проникну для води, газів, кислот і лугів. Церезин марок 80, 75, 69, 57 (температура каплепадіння) є сумішшю насичених вуглеводнів С37Н76–С53Н108 ізоструктури. Озокерит має виражену знеболювальну та протисвербіжну здатність, викликає розсмоктування запальних інфільтратів, гальмування шлункової секреції, посилення жовчовідділення, усуває спазми гладких м’язів. Озокеритолікування застосовують для лікування пацієнтів із виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки, із хронічним гастритом, хронічним колітом, захворюваннями печінки, жовчних шляхів, запальних захворювань жіночої статевої сфери та захворювань опорно-рухового апарату. Застосовують озокерит у вигляді компресів і кюветно-аплікаційним методом.
БСЭ. — М., 1971. — Т. 5; Химическая энциклопедия: В 5 т. Т. 1. / Гл. ред. И.Л. Кнунянц. — М., 1988.