Блювотні препарати — ЛП, які мають властивість вибірково збуджувати центр блювання. У деяких випадках виникає гостра потреба в блюванні, що сприяє випорожненню шлунка і видаленню з нього речовин, які подразнюють і ушкоджують його слизову оболонку. Цей складний рефлекторний акт здійснюється за допомогою Б.п. Уведення Б.п. викликає антиперистальтику тонкої кишки, внаслідок чого її вміст може частково закидатися до шлунка, збільшуючи його об’єм. Потім виникає спазм пілоричної частини шлунка і розслаблення тіла шлунка та його кардіального отвору. Кардіальна частина шлунка підтягується догори, стравохід розширюється і стає коротшим. Створюються сприятливі умови для зворотного викидання шлункового вмісту. Цьому сприяють інтенсивні скорочення діафрагми і м’язів черевної стінки. Різке підвищення внутрішньочеревного і внутрішньошлункового тиску створює умови для випорожнення шлунка. Блюванню зазвичай передує період нудоти. З’являються блідість, холодний піт, посилюється секреція слинних, шлункових і бронхіальних залоз, сльозотеча, дихання стає аритмічним, знижується АТ, відмічається загальна слабкість, пригнічення довільних рухів, тяжкі суб’єктивні відчуття. Незабаром після блювання явища зникають.
Центральною ланкою блювального акту є блювотний центр, який координує цей складний рефлекторний процес. З центром зв’язана спеціальна хеморецепторна зона, яка отримала назву пускової (тригерної). Збудження блювотного центру хімічними речовинами може здійснюватися шляхом прямого впливу або рефлекторно. У зв’язку з цим розрізняють Б.п. центральної (прямої) та рефлекторної (периферичної) дії.
Механізм дії Б.п. центральної дії полягає в тому, що вони є агоністами дофамінових рецепторів і викликають збудження рецепторів хеморецепторної зони. До Б.п. центральної дії належить апоморфіну гідрохлорид, який отримують внаслідок дії кислоти хлороводневої на морфін. Про пряму дію апоморфіну свідчить поява блювання після нанесення його безпосередньо на пускову зону блювотного центру. До Б.п. рефлекторної дії належать препарати блювотного кореня, трави мишатника, міді сульфат, цинку сульфат, еметин та ін. Рефлекторний характер блювотної дії еметину вперше встановлено в лабораторії І.П. Павлова його учнем Н.Н. Токаревим. Він довів, що у собак цей алкалоїд викликає блювання лише в разі введення в шлунок. При перетинанні блукаючих нервів, змащуванні слизової оболонки шлунка місцевоанестезувальними ЛП, а також при введенні еметину парентерально або в пряму кишку блювотний ефект не настає. Препарати цієї групи, в т.ч. міді й цинку сульфат, застосовуються дуже рідко у зв’язку з їх подразливим впливом на слизову оболонку шлунка і загальною токсичною дією.
Машковский М.Д. Лекарственные средства. — М., 2002. — Т. 1; Фармакологія / І.С. Чекман., Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін.; За ред. І.С. Чекмана — К., 2001.