БОГОМОЛЕЦЬ Олександр Олександрович (12.05.1881, Київ — 19.07.1946, Київ) — доктор медицини (1909), лікар-патофізіолог, академік АН УРСР (1929) та її президент (1930–1946), академік АН СРСР (1932), член Президії (1939) та її віце-президент (1942–1945), академік БРСР (1933), почесний член АН Грузинської РСР (1944), академік АМН СРСР (1944), заслужений діяч науки РРФСР (1935) та УРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1944).
Закінчив з відзнакою медичний факультет Новоросійського університету (1906).
Працював: приват-доцент кафедри патологічної фізіології Одеського університету (1910); стажувався в Сорбонні (Париж, 1911); професор кафедри загальної патології та бактеріології Саратовського університету (1911–1925); організував лабораторію мікробіології у Саратовському агрономічному інституті (1913–1918), кафедру загальної патології й бактеріології та кафедру мікробіології в Агрономічному інституті. Один із засновників (1917) Вищих жіночих медичних курсів, де працював деканом до їх об’єднання з медичним факультетом університету. Керівник патофізіологічного відділу Медико-біологічного інституту Главнауки у Москві; очолював відділ експериментальної патології інституту вищої нервової діяльності при Комуністичній академії у Москві (1925–1929); керівник лабораторії експериментальної онкології Московського міськвідділу охорони здоров’я (1926–1931); професор (1926–1946), заступник директора з наукової частини Інституту гематології й переливання крові (Москва) (1926–1928), директор Інституту (1928–1931), завідувач патофізіологічного відділу (1926–1931); директор створеного у Києві Інституту експериментальної біології й патології Наркомздраву УРСР (1930–1946); відповідальний редактор «Медичного журналу АН УРСР» (1931–1946); директор Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1934–1946).
Напрями наукових досліджень: є фундатором патофізіологічної науки в Україні. Наукові роботи присвячені геронтології, онкології, імунології, алергології, ендокринології, гематології.
Науково-практичні здобутки: створив геронтологічну школу; вивчав суть та біологічні процеси старіння; обґрунтував провідні положення геронтології; один із перших почав вивчати гіпертонічну хворобу. Створив вітчизняну школу патофізіологів. О.О. Богомолець проводив велику і різнопланову громадську роботу, обирався депутатом ВР УРСР (1938), ВР СРСР першого (1937) і другого (1946) скликань. Був обраний почесним членом Московського товариства патофізіологів (1941).
Нагороди: за видатні заслуги в галузі науки та створення найцінніших препаратів для лікування ран та переломів кісток О.О. Богомольцю присуджено звання Героя Соціалістичної Праці (1944). О.О. Богомольця було нагороджено орденом Леніна (1940) за видатні дослідження в галузі патофізіології, орденом Трудового Червоного Прапора (1944) — за розвиток науки і техніки, культури та виховання висококваліфікованих кадрів наукових працівників, орденом Вітчизняної війни і ступеня — за видатні заслуги у розвитку радянської науки і техніки та виховання висококваліфікованих наукових кадрів. Його ім’я присвоєно Інституту фізіології НАН України та Національному медичному університету.
Основні праці: Кризис эндокринологии. — М., 1927; Патологическая физиология. — М., 1929; Продовження життя. — К., 1938; Нервова система і вуглеводний обмін у безхребетних. — К., 1938 (співавт.); Избранные труды. В 3 т. — К., 1956–1958; за працю «Основи патологічної фізіології» присуджена Сталінська премія першого ступеня (1935); за працю «Руководство по патологической физиологии» присуджено Державну премію (1941).
Белкин Р. Александр Александрович Богомолец: К 60-летию со дня рождения // Вест. АН СССР. — 1941. — № 5–6; Заболотний В. Найвизначніший учений і громадський діяч // Вісті АН УРСР. — 1946. — № 7; Комісаренко С.В. Богомолець Олександр Олександрович // Енциклопедія сучасної України. — К., 2004. — Т. 3; Палладін О. Академік О.О. Богомолець // Мед. журн. АН УРСР. — 1951. — Т. 21, вип. 1.