БОТАНІЧНІ САДИ

БОТАНІЧНІ САДИ — науково-дослідні, навчально-допоміжні, культурно-освітні та природоохоронні установи, де зібрані колекції рослин місцевої, вітчизняної та іноземної флор. Б.с. покликані популяризувати ботанічні й природоохоронні знання; забезпечувати навчальним закладам викладання ботаніки та інших дисциплін, виконання експериментальних і науково-дослідних робіт студентів; культивувати і досліджувати рослини, виводити нові, більш продуктивні рослинні форми і сорти; створювати банки насіннєвого матеріалу; дбати про охорону раритетного фітогенофонду, раціональне використання рослинних ресурсів країни тощо.

Складовими Б.с. є: колекції рослин відкритого і закритого ґрунтів, які демонструють різноманіття й багатство рослинного світу Землі; наукові лабораторії, бібліотека, гербарний фонд, ділянки для польових експериментів, розсадники, парники, матеріали для влаштування тематичних експозицій. У багатьох Б.с. є оранжереї, ділянки деревної (дендрарії), гірської (альпінарії) рослинності, ставки з водними рослинами, експозиції плодово-ягідних, ЛР та інших корисних рослин, відділи з реалізації посадкового матеріалу тощо. При розміщенні колекцій живих рослин і влаштуванні експозицій Б.с. використовують ботаніко-географічний, систематичний, флористичний, екологічний, декоративний, утилітарний та інші принципи. ЛР найчастіше розміщують за дією на організм людини та за хімічною природою БАР.

Історія створення колекцій рослин нерозривно зв’язана з цивілізацією. Ще в 4–3 тисячолітті до н.е. творцями найдавніших цивілізацій і первинних центрів землеробства й садівництва стали поселенці родючих земель долин великих річок — Тигру, Євфрату (Месопотамія), Нілу, Інду, Гангу, Янцзи і Хуанхе. Попередниками Б.с. вважають колекції рослин перших античних натуралістів в Асирії, Ніневії, Древній Греції (Афінський сад Теофраста 371–287 рр. до н.е.), у межиріччі Тигру і Євфрату (5–4 тис. до н.е.), на Закавказзі (2,5 тис. до н.е.), Західному Ірані, Шрі-Ланці, Індії та в Південно-Східній Європі, куди входила також територія теперішньої України (14–11 тис. до н.е.). дослідники (Б. Шрамко) підтверджують, що саме в Україні, в місті Гелоні (на північ від Чорного і Азовського морів) існувала найдавніша цивілізація і там виник раніше, ніж в Елладі, культ бога Діоніса — покровителя садівництва.

Створення Б.с. розпочалося з ХVІ ст. і пов’язано з розвитком суспільства і релігії. У християнському і в мусульманському світі сад уявлявся раєм на землі — «Едем», був утіленням певних релігійних та етичних концепцій ставлення до природи. Завдяки релігійним обрядам природа охоронялася від винищення, і такий підхід у подальшому відігравав важливу роль у створенні Б.с., заповідників, парків. сади ЛР уперше з’явилися при храмах і монастирях Китаю та Японії, «монастирські сади» і «аптекарські городи» — в Західній Європі, на русі (з першої половини ХVІ ст.). Садам цього типу були притаманні тиша, усамітненість, споглядання. Особливою увагою монахи наділяли рослини, що лікували, підвищували тонус організму, постачали фарби для оформлення рукописів, а також фруктовим і овочевим культурам. Лікарські та ароматичні трави вирощувалися також при феодальних замках, панських маєтках, у приватних флористичних колекціях: напр. С. Потоцького (Умань), Н. Зарудного, М. Репіна (Рогатин), І. Шольтс-Вольфовича (Львів), П.А. Демидова (Москва), І.Н. Каразіна (Харків).

Починаючи з XIV ст. європейські монастирські аптекарські сади, серед яких особливо славився сад Сент-Галле (Франція), поклали початок роботам з первинної інтродукції, збору, опису і систематизації рослин. В епоху великих географічних відкриттів і мореплавства португальці ввезли в Голландію та Італію багато рослин з Азії, Африки, Америки. Це послужило поштовхом до створення перших Б.с. у Салерно (1309), Венеції (1333), Кельні (1350). Протягом XVI–XVII ст. Б.с. виникли у Франції, Німеччині, Нідерландах, Англії, Швеції, Великій Британії, Чехії та в інших країнах. Однак офіційно сади, парки і розсадники рослин ставали Б.с. після того, як перебирали на себе науково-освітню функцію. Перший Б.с. на науковій основі заснував Лука Гіні в італійському місті Піза (1543). Надалі значна частина Б.с. поступово втрачала суто медичний характер, займалася збором, описом і систематизацією місцевих та іноземних рослин. Так, Б.с. Жардін де Плант (Париж) й Королівський Б.с. (Единбург), які початково створювалися як сади ЛР, перетворилися на найвідоміші у світі експозиції світової флори.

У XVІІI–XІХ ст. велику роль в інтродукції багатьох тропічних рослин відіграли Б.с. Індії, Індонезії, Шрі-Ланки. Прийняття християнства, поява перших книжок «травників» сприяли розвитку ботаніки і садівництва в Європі. Перший російський Б.с. (1663), закладений у підмосковному Ізмайлові, проіснував недовго. Збереглися два Б.с., організовані як «аптекарські городи» за указом Петра І. Один — у Москві при Медико-хірургічній академії (1706), нині Б.с. Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, другий (1714) — у Санкт-Петербурзі, реорганізований (1824) в Імператорський Б.с. (нині — Б.с. Ботанічного інституту ім. В.Л. Комарова РАН).

В Україні монастирський город, де культивували ЛР, мала Києво-Печерська лавра. У 1709 р. було створено «запасну аптеку», а також «аптекарські сади» в Лубнах і селі Тернах Лубенського повіту. Але перший офіційний на території України «аптекарський город» заснували за наказом Петра І у Лубнах (1714), і вже з 1721 р. він здатен був постачати ЛР першій в Україні «Польовій аптеці для Малоросії». Через лубенські «аптекарські сади» в нашу культуру були введені нагідки лікарські, наперстянка пурпурова, марена красильна, перший український сорт м’яти перцевої (професор Анастасій Зайкевич). Природним продовженням цієї роботи стало створення в Лубнах у 1916 р. першої в Україні та Росії установи з вивчення й культивування ЛР (нині — Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології НААН). На площі 4,75 десятини було закладено розсадник із 16 видів рослин, посаджені плантації шавлії, м’яти, валеріани, започатковано досліди з агротехніки, фітохімії та селекції м’яти перцевої, ромашки лікарської, розбудовувалися дослідницькі лабораторії й завод із переробки лікарської сировини. З 1925 р. виплекану в Лубнах ЛРС експортували в Німеччину, Великобританію, США.

Наприкінці XVIII ст. на схилах Андріївської гори було закладено Аптекарський сад, який поставляв ЛР в історичні аптеки Києва: аптеку І. Гретера, що неподалік від аптекарського саду, і аптеку на Подолі. У XIX ст. продукція Аптекарського саду розсилалася у всі госпіталі України через «магазин аптекарських речей». науковими установами при університетах стали Б.с. Харкова, Києва, Львова, Одеси. Хоча у Львові польський король Ян II Казимир заснував університет щє в 1661 р. (нині — Львівський національний університет ім. І. Франка), розвиток біологічної науки розпочався там пізніше, і лише у 1852 р. на місці колишнього саду монастиря Тринітаріїв зорганізувався Б.с. найстарішими українськими Б.с. вважаються: Б.с. Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (1804) й Кременецький б.с. (1806), створений при Волинському ліцеї (м. Кременець). Історія відкриття та діяльності Харківського університетського саду пов’язана з іменами Л. Ценковського, В. Арнольді, А. Краснова, А. Потебні, В. Залеського, В. Талієва та інших відомих учених.

Один із найбільших б.с. України — «Імператорський економо-ботанічний сад» (нині — Нікітський ботанічний сад — Національний науковий центр НААН), закладений поселенцями-греками у вересні 1812 р. у Криму поблизу села Нікіта. З появою в 1833 р. Київського університету Святого Володимира (нині Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка) виникла потреба в організації Б.с. як науково-дослідної установи. Так було закладено б.с. імені академіка О.В. Фоміна (1839), основу колекції якого створили екземпляри із розформованого Волинського ліцею. У 1969 р. сад отримав статус науково-дослідної установи, а в 1992 р. — об’єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Структурним підрозділом Б.с. є Ботанічний музей (1934), у фондах якого налічується понад 20 тис. гербарних зразків та понад 2 тис. натурних експонатів вищих і нижчих рослин. До видатних організаторів і керівників саду належать: Р. Траутфеттер, О. Рогович, І. Борщов, І. Шмальгаузен, С. Навашин, О. Фомін, Д. Процент, І. Білоконь, В. Лапчик, Д. Зеров, О. Липа, В. Соломаха, В. Капустян та інші вчені.

Існують Б.с., які спеціалізуються на вирощуванні й дослідництві ЛР. У Чехії — Б.с. Карлового університету в Градце Кралове, який є окремим відділом фармацевтичного факультету і забезпечує вирощування ЛР для навчальних і наукових цілей. На території країн СНД єдиний Б.с. ЛР розміщений у Московській області. Він входить до складу Всеросійського науково-дослідного інституту лікарських рослин (ВІЛР), заснованого у 1931 р. на базі Всесоюзної академії сільськогосподарських наук. Інститут займається питаннями виділення БАР із ЛРС, розробленням ЛП і технологій їх виробництва, введенням у культуру перспективних видів, удосконаленням агротехніки і механізації трудомістких процесів вирощування лікарських культур, виведенням нових сортів і первинним насінництвом.

Загальна кількість Б.с. на планеті наближається до 1000. На крайній Півночі — Кольському півострові, біля Хібінських гір, розташований Полярно-Альпійський Б.с., на острові Тасманія, що на крайньому Півдні — Б.с. м. Хобарті. У Центральній Азії величезним банком генофонду несільськогосподарських рослин володіє Б.с. м. Алмати. Майже 100 га займає у Мінську Центральний Б.с. НАН Білорусі (1932) з колекційним фондом близько 10 тис. таксонів. Важливими осередками ботанічної науки в Росії залишається Головний Б.с. ім. Н.В. Цицина РАН, закладений на території Останкінського лісопарку Москви в ознаменування 220-річчя Російської академії наук (1945).

За сучасними даними, в Україні функціонує понад 36 Б.с. (загальна площа перевищує 1 тис. га) різного масштабу та рівня упорядкування. Переважна їх частина — підрозділи національних і державних університетів (НУ, ДУ), лісних, аграрних, педагогічних, медичних, фармацевтичних навчальних закладів і наукових установ (таблиця). У них інтродуковано близько 3,5 тис. таксонів деревних форм. Площа територій та видовий склад колекцій періодично змінюються, тому наведені дані узагальнені.

Безперечними лідерами серед Б.с. України вважаються Нікітський Б.с. — Національний науковий центр НААН, Донецький Б.с. НАНУ та Національний Б.с. ім. М.М. Гришка НАНУ із філіями в різних районах України. Він був створений у 1936 р. при Інституті ботаніки АН УРСР (нині — Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ). У перші роки розбудови науковими консультантами і керівниками Б.с. були В. Липський та В. Шмідт. У різні періоди директорами працювали Я. Гоцик, О. Бурачинський, Є. Кондратюк, А. Гродзинський, Т. Черевченко.

Таблиця. Б.с. України (розміщені за площею)

До наведених у таблиці слід додати Б.с., що знаходяться на стадії розбудови. Це Б.с. Полтавського національного педагогічного університету ім. Володимира Короленка, Одеського державного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Луганського національного університету, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини, Херсонського державного університету, Докучаєвський Б.с. (м. Докучаєвськ Донецької обл.), Ямпільський Б.с. (м. Ямпіль Сумської обл.), Хорольський Б.с. (м. Полтава), Б.с. «Юннатівський» Сумського міського центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді (м. Суми), Хмельницький Б.с.

У сучасному суспільстві кожний Б.с. — жива бібліотека, майстерня природи, прикраса і надбання держави, міста і людей. Б.с. мають природоохоронне значення, надають території вигляд високодекоративного ландшафтного ансамблю та інтер’єрного простору, створюють, збагачують та утримують колекції; ведуть господарську і госпдоговірну діяльність; забезпечують проведення навчального процесу навчальних закладів біологічного, лісотехнічного, сільськогосподарського, медичного, фармацевтичного та інших напрямків. Пріоритетними науково-дослідними напрямами вважаються: збереження біорізноманіття й генофонду рослин ex situ; вивчення природної та інтродукованої флори; вирішення теоретичних та практичних питань інтродукції та акліматизації рослин; розроблення наукових основ охорони і збереження рідкісних та зникаючих видів рослин; вивчення питань агротехніки вирощування, розмноження й впровадження у виробництво цінних декоративних, екзотичних, лікарських, харчових, пряно-ароматичних, кормових та інших корисних рослин; розроблення методів захисту інтродуцентів від шкідників і хвороб; антропогенні зміни рослинного покриву; формування принципів оптимізації урбанізованих ландшафтів за допомогою рослин; розвиток теорії та практики фітодизайну інтер’єрів, декоративного садівництва і ландшафтної архітектури; створення баз даних для ЕОМ про колекційні фонди рослин, створення та виконання програм екологiчного виховання й пропаганди природоохоронних знань. у нинішньому стані природної флори Б.с. є дієвими центрами інтродукції та збереження дикорослих видів ЛР, з яких 255 занесено до Червоної книги України (1996).

Біологічні студії /Studia Biologica 2007 — Т. 1/№ 1; Географічна енциклопедія України : В 3 т./ Редкол.: О.М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К., 1989. — Т. 1; Дорожовець Х. Сади здоров’я // «Аптека Галицька» Всеукраїнський інформаційний часопис. — 2010. — № 1; Енциклопедія Сучасної України / Наук. ред. І.М. Блюміна, С.І. Болтівець, Т.К. Вінцю та ін. — К., 2004, — Т. 3; Лапин П.И. Ботанические сади СССР. — М., 1984; Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Атлас об’єктів природно-заповідного фонду України. — К., 2003; Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні / Д.М. Гродзинський, Ю.Р. Шеляг-Сосонко та ін. — К., 2001; Чєревченко Т.М. Центральний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАНУ: Путівник. — К., 1999.