ЛІКАРСЬКА ЗАЛЕЖНІСТЬ — психічний, іноді фізичний стан, що є результатом взаємодії між живим організмом і лікарською речовиною з певними поведінковими та іншими реакціями, при якому є незмінне бажання приймати препарат постійно чи періодично для того, щоб уникнути дискомфорту, який виникає без прийому препарату. Це сильне, інколи непереборне прагнення до систематичного прийому деяких ЛП та інших речовин, що викликають ейфорію (грец. eu — гарно, приємно + phero — переносити), для підвищення настрою, поліпшення самопочуття, а також усунення неприємних переживань та відчуттів, які виникають після відміни цих препаратів. Речовини, що викликають залежність, поділяють на такі групи: алкогольно-барбітуратного типу (спирт етиловий, фенобарбітал); типу канабісу (марихуана, гашиш); типу фенаміну (група амфетамінів); типу кокаїну; типу ефірних розчинників (толуол, ацетон, тетрахлорметан); речовини, що викликають галюцинації — галюциногени (ЛСД, мескалін, псилобіцин); речовини, отримані з опію (морфін, кодеїн), та їх синтетичні замінники (тримеперидин, пентазоцин).
Можлива залежність від кількох речовин одночасно. Розрізняють психічну і фізичну залежність від лікарських речовин. Психічна залежність — стан, при якому ЛП викликає відчуття задоволення і психічного піднесення, тобто стан ейфорії, що потребує періодичного чи постійного введення ЛП для відчуття задоволення чи уникнення дискомфорту. Фізична залежність — адаптивний стан, якому властиві інтенсивні фізичні розлади після припинення застосування певного ЛП. Ці розлади, тобто синдром абстиненції, є комплексом специфічних ознак психічних і фізичних порушень, властивих для певного наркотичного анальгетика.
Механізм цього явища полягає в систематичному введенні речовини, яка залучається до біохімічних процесів, що відбуваються в організмі, внаслідок чого метаболізм і функціонування тканин змінюються. До такого стану організм поступово адаптується, створюється новий метаболічний гомеостаз, відмінний від звичайного. У разі припинення надходження речовини рівновага біохімічних процесів порушується. Виникає абстиненція — різноманітні, часто тяжкі соматичні порушення (можлива смерть), — яка усувається лише відновленням уведення речовини. Найчутливішими до умов, що змінюються, є клітини головного мозку. Саме тому залежність викликають речовини, що впливають на ЦНС: наркотичні анальгетики, препарати психотропної дії, снодійні, нікотин, алкоголь тощо. Систематичний прийом наркотичних анальгетиків з розвитком залежності називають наркоманією. Зміна функцій головного мозку призводить до послідовного розвитку станів ейфоричного сну та абстиненції. Зі збільшенням залежності скорочується ейфорична фаза, майже зникає фаза сну, фаза абстиненції змінюється і поглиблюється. Таким чином, якщо причиною виникнення залежності (наркоманії, пристрасті) є ейфорія, то подальшою рушійною силою цього згубного процесу є синдром абстиненції. Найтяжча картина розвивається у випадках, коли поєднуються фізична, психічна залежність і толерантність.
Фармакологія / І.С. Чекман, Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін. — К., 2001.