ЛІКАРСЬКА ХВОРОБА — різноманітні прояви побічної дії ЛП, які є результатом взаємодії між ліками та організмом через його особливу реактивність і попередній стан. Термін «Л.х.» вперше запропонований російським вченим Ю.А. Аркіним у 1901 р., який звернув увагу на те, що при втиранні сірчисто-ртутної мазі у хворого одночасно з висипом з’явилися симптоми загального ураження організму (анорексія, астенія, гарячка, диспептичні розлади та ін.). Спостерігаючи за симптоматикою, вчений висловив думку, що цей комплекс симптомів викликаний дією ЛП, а висип — лише зовнішній прояв основного захворювання. Для позначення ускладнень фармакотерапії застосовують різні терміни: «побічна дія ліків», «Л.х.», «медикаментозна алергія», «захворювання від ліків», «медикаментозна патологія» та ін.
Велике різноманіття ускладнень лікарської терапії не дозволило звести їх до єдиної нозологічної форми, але було очевидно, що вплив ліків на організм — це складне біологічне явище, зумовлене багатьма механізмами, тобто виникло поняття про побічну дію ліків. Побічні ефекти, які можуть викликати ЛП, об’єднують під загальним поняттям «ускладнення фармакотерапії» або «побічна дія/реакція ЛП». Побічна дія — це можлива фармакологічна дія препарату, яка небажана в певній клінічній ситуації.
Класифікація Л.х.: гострі форми — анафілактичний шок, бронхіальна астма, гостра гемолітична анемія, набряк Квінке, вазомоторний риніт; затяжні форми — сироваткова хвороба, медикаментозні васкуліти, синдром Лаєлла та ін. За тяжкістю перебігу розрізняють 3 ступені Л.х.: легка форма (свербіж, набряк Квінке, кропив’янка), симптоми зникають через 3 дні після призначення антигістамінних препаратів; середньої тяжкості (кропив’янка, екзематозний дерматит, багатоформна еритема, гарячка до 39 °С, полі- або моноартрит, токсикоалергічний міокардит), симптоми зникають через 4–5 днів, але потребують призначення глюкокортикоїдів у середніх дозах — 20–40 мг. Тяжка форма проявляється анафілактичним шоком, дерматитом, синдромом Лаєлла, приєднуються ураження внутрішніх органів (міокардит з розладами ритму, нефротичний синдром), всі симптоми зникають через 7–10 днів після комбінованого призначення не лише глюкокортикоїдів і антигістамінних препаратів, а й імуномодуляторів.
Розрізняють 3 види Л.х.: алергія — найбільш поширена група (до 90% всіх Л.х.); токсична форма Л.х. і тератогенна дія, що викликає порушення розвитку зародка. Інколи відзначають комбінований вплив — токсико-алергічний. Наявність алергічних станів до алергенів, що не мають властивостей ліків (напр. харчових продуктів — полуниці, яєць та ін.), призводять до підвищення неспецифічної чутливості до ліків. Певне значення може мати і спадково-конституційна схильність до алергії. Алергенами можуть бути ліки, продукти їх окиснення та розпаду. Ліки або продукти їх обміну зазвичай поєднуються в організмі з білками (альбумінами) крові. Ці сполуки є алергенами, що викликають Л.х. Кількість випадків алергії на ліки збільшується у прогресії внаслідок різкого збільшення виробництва різноманітних видів ЛП (антибіотиків, гормональних та інших синтетичних препаратів), а також збільшення кількості алергенів (синтетичні речовини, різний пил, нові види харчових речовин). Клінічна картина Л.х. може проявлятись як місцевим запаленням на ділянках шкіри, спричинених прийомом ЛП (контактний дерматит), так і системними проявами. Дуже тяжкий прояв Л.х. — анафілактичний шок. Його причиною можуть бути всі застосовані ЛП, особливо препарати тваринного походження, а також антибіотики. Профілактика: введення ліків з великою обережністю хворим, які схильні до алергії, утримання від введення ліків, до яких є алергія. Лікування лікарської алергії проводиться залежно від її проявів.
Токсична дія ліків також проявляється в різноманітних формах. У високих дозах (нетерапевтичних) більшість ліків є токсичними. Окремі ЛП (напр. деякі протипухлинні та ін.) мають тератогенну дію, тобто викликають пороки розвитку зародку. Відома тератогенна дія закордонного снодійного препарату Талідомід (ФРН), вилученого з виробництва у 60-х рр. ХХ ст. «Талідомідна катастрофа» викликала інтенсивне вивчення тератогенної дії ліків з метою запобігання цих ускладнень.
Перша половина ХХ ст. характеризувалась успіхами хіміотерапії. До арсеналу лікування увійшли похідні хіноліну, бензолу, пірозольні, сульфаніламіди, антибіотики. Водночас у медичній практиці накопичувалась все більша кількість описів ускладнень при їх застосуванні. Узагальнення цих даних показало, що ці ускладнення різні за механізмом виникнення, патологічними змінами та клінічними проявами. Токсичні ефекти ліків можуть бути зумовлені передозуванням, прискореним насиченням організму, введенням середніх і навіть мінімальних доз високотоксичних препаратів, підвищеною чутливістю (див. Ідіосинкразія), недостатньою функцією органів виділення або порушенням процесів знешкоджування їх в організмі (при печінковій недостатності). Ранні прояви Л.х. дуже різноманітні та малоспецифічні, що часто ускладнює їх правильну оцінку. Серед них спостерігається загальне погіршення самопочуття, слабкість, апатія, що не є характерним для перебігу основного захворювання. Також можуть бути головний біль, диспептичні розлади тощо.
Знання симптоматики Л.х., її своєчасне розпізнавання і, особливо, попередження як лікарями, так і фахівцями фармації є важливим напрямом підвищення безпеки фармакотерапії (див. також Побічна дія ліків, Взаємодія ліків).
Адо А.Д. Общая аллергология. — М., 1970; Аллергия к лекарственным веществам. — М., 1962; Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии / Л.В. Деримедведь, И.М. Перцев, Е.В. Шуванова и др.; Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 2002; Зборовский А.Б., Тюренков И.Н. Осложнение фармакотерапии. — М., 2003; Лекарственная болезнь / Под ред. проф. Г. Маждрахова и проф. П. Попохристова. — София, 1973; Фармакологія / І.С. Чекман, Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін. / За ред І.С. Чекмана. — К., 2001.