ЛІКВІДАЦІЯ (лат. liquidatio — закінчення справи) — спосіб припинення діяльності юридичної особи, внаслідок якого його майно стає реалізаційним засобом. Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені ст. 11 Закону України «Про підприємництво»: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених законодавством; у разі закінчення строку дії ліцензії чи її анулювання. Л. будь-якого ФП може здійснюватися добровільно (ліквідаційною комісією, створеною власником або уповноваженим ним органом, призначеним ліквідаційною організацією) і примусово (комісією, призначеною судом або відповідним державним органом). Ліквідаційна процедура містить такі етапи: 1) власник, суд або уповноважений орган, який прийняв рішення про Л. підприємства, встановлює порядок і терміни здійснення його Л., а також терміни для подання претензій кредиторів. Цей термін не може бути меншим за 2 міс з моменту оголошення про Л.; 2) ліквідатор (ліквідаційна комісія) розміщує в офіційних друкованих органах повідомлення про Л. підприємства, порядок і термін подання кредиторами претензій. До складу ліквідаційної комісії входять представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України — державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування; 3) ліквідаційна комісія проводить відповідну роботу зі стягнення дебіторської заборгованості з підприємства; 4) ліквідаційна комісія після проведення інвентаризації та оцінки майна розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна підприємства. Майно, щодо обігу якого встановлене обмеження, продається на закритих торгах. Кошти, які надходять від продажу майна підприємства, зараховуються на рахунок, з якого здійснюються виплати кредиторам. У першочерговому порядку покриваються витрати, пов’язані з веденням справи в суді, та витрати, понесені ліквідаційною комісією з приводу утримання і збереження майнових активів, потім — зобов’язання щодо працівників підприємства, розрахунки з державним і місцевим бюджетами та кредиторами, де не було застави; 5) ліквідатор складає звіт і ліквідаційний баланс і подає його власнику чи уповноваженому органу; 6) підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру.
Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства. — Х., 2003; Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р.; Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1992 р. № 1576-XІІ, з доп. // Відомості ВР України. — 1991. — № 49; Про підприємництво: Закон України від 07.02.1991 р. № 698-XІІ, з доп. // Відомості ВР України. — 1991. — № 14; Экономика предприятия / Под ред. проф. О.И. Волкова. — М., 2000.