ТЕРАПЕВТИЧНІ СИСТЕМИ — ліки нового типу, які, на відміну від традиційних, характеризуються пролонгованою дією, контрольованим вивільненням діючих речовин та їх цільовим транспортом до мішені. Іншими словами, це пристрої, що містять АФІ, елемент, що контролює їх вивільнення за повною терапевтичною програмою, та платформу, на якій розміщена система. Т.с. використовуються як для місцевого, так і для системного лікування пацієнтів із різними захворюваннями. З урахуванням шляху введення Т.с. поділяють на: пероральні, ін’єкційні, для імплантації, трансдермальні та ін. З урахуванням механізму вивільнення АФІ їх поділяють на пасивні, в яких вивільнення речовин здійснюється за рахунок дифузії відповідно до градієнта концентрації, та активні, в яких вивільнення АФІ здійснюється під дією набухання чи біодеструкції в організмі. У самостійну групу можна виділити системи, що самопрограмуються, вивільнення з яких відбувається за ендосигналом (інсуліновмісні системи, що реагують на рівень глюкози в крові). Т.с. із контрольованим вивільненням забезпечують швидке досягнення й тривале підтримання на одному рівні терапевтичної концентрації АФІ у плазмі крові, сталість фармакологічного ефекту. Застосування Т.с. цього типу, як правило, дає можливість знизити курсову дозу, усунути подразливу дію АФІ на ШКТ, зменшити кількість проявів побічних ефектів. Зазвичай у системах із регульованим вивільненням використовують полімерні матриці або насоси як пристрої, що забезпечують задану швидкість вивільнення АФІ. Доставка АФІ до заданої ділянки організму здійснюється в кілька стадій: вивільнення АФІ із системи, її дифузія в локальний кровотік, транспортування до відповідного органа (див. Терапевтичні системи з адресною доставкою АФІ).
Прикладом пасивних Т.с. можуть бути Окусерт, Прогестасерт, Трансдерм та ін. В активних Т.с. дія запрограмована ззовні або самопрограмується. Такі Т.с. створюються за кордоном, вони високовартісні, тому не отримали поширення в медичній практиці. На відміну від звичайних ЛП, вони не розпадаються відразу після введення в організм; час функціонування Т.с. чітко відповідає тривалості необхідної дії; характеризуються значною тривалістю вивільнення діючої речовини і певною швідкістю її надходження в організм. Перевага Т.с. полягає в тому, що їх одноразове введення в організм забезпечує пролонговану дію (від декількох діб до декількох років). У той же час застосування деяких Т.с. пов’язана з певними проблемами: можлива токсичність або біологічна несумісність імплантата; виникнення нових продуктів при руйнуванні біодеструктивних полімерів; необхідність хірургічного втручання при введенні та видаленні імплантатів; болісні відчуття, спричинені наявністю імплантатів; висока вартість, зумовлена вартістю полімеру, а також складністю процесу виготовлення; необхідність застосування спеціальних заходів безпеки, щоб уникнути витікання АФІ при введенні системи; труднощі, що виникають при вилученні системи.
Григорьянц И.К., Триханова Г.А. Химия за рубежом. Полимерные системы управляемого выделения веществ: конструкция, материалы, технология, применение. — М., 1984; Перцев І.М., Пімінов О.Х., Слободянюк М.М. та ін. Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків / За ред. І.М. Перцева. — Вінниця, 2007; Chien Y.W. Novel Drug Delivery Systems: Fundamental, Developmental Concepts and Biomedical Assessments; Marcel Dekker, Inc. — New York, 1992; Chien Y.W. Rate-control Drug Delivery Systems: Controlled Release vs. Sustained Release. Med. Prog. Technol. — 1989. — V. 15 (1–2); Chien Y.W. Novel Drug Delivery Systems: Second Edition, Revised and Expanded; Marcel Dekker, Inc. — New York, 1992.