ЕМФІЗЕМА ЛЕГЕНЬ (лат. emphysema pulmonum < грец. emphysema — здуття) — патологічний стан легеневої тканини, що характеризується підвищеним вмістом у ній повітря.
Фактори, які мають значення в патогенезі Е.л., розділяють на ендогенні та екзогенні. Серед ендогенних факторів найбільш вивчена генетична детермінованість структури легень (уроджені дефекти структурних глікопротеїдів: легеневого колагену, еластину, протеогліканів). Серед екзогенних факторів найбільше значення в розвитку Е.л. має паління і трохи менше — виробничі забруднення повітря. Е.л. виявляється у вигляді двох основних форм, які розрізняють за характером ураження легеневої тканини: везикулярної (власне емфізема), що характеризується змінами міжальвеолярних перегородок і розширенням альвеол, та інтерстиціальної — скупчення бульбашок повітря в проміжній тканині легені. Е.л. може бути первинною, в цьому випадку розглядається як самостійна нозологічна форма, або значно частіше вторинною — супроводжує або ускладнює інші захворювання легень (вторинну емфізему, пов’язану з обструкцією дихальних шляхів, іноді називають обструктивною емфіземою). Розрізняють дифузну (генералізовану), що охоплює всю легеневу тканину, і локальну Е.л. Причини виникнення первинної дифузної Е.л. протягом тривалого часу залишаються нез’ясованими, тому цю форму емфіземи називають генуїнною, есенційною, ідіопатичною. Вторинна дифузна Е.л. зумовлена головним чином хронічним обструктивним бронхітом. Бронхіальна обструкція, пов’язана з бронхоспазмом, набряком слизової оболонки бронхів і закупоренням їх просвітів в’язким слизом, зумовлює феномен так званої повітряної пастки. При цьому у фазі видиху настає особливо різке порушення прохідності повітроносних шляхів з підвищенням внутрішньоальвеолярного тиску, перерозтягненням стінок альвеол, а потім і їх трофічними змінами, що супроводжуються атрофією і деструкцією. Первинна дифузна везикулярна Е.л. розвивається переважно у чоловіків середнього, а іноді й молодого (генетично детермінована юнацька емфізема) віку. Хворі скаржаться на виражену задишку і різке зниження переносимості фізичних навантажень. До об’єктивних ознак належать переважно астенічна статура, збільшення об’єму (бочкоподібність) грудної клітки, яка постійно знаходиться ніби в положенні глибокого вдиху, зменшення дихальних екскурсій, участь у диханні допоміжних м’язів грудей і шиї, ребер. Виконуючи навіть невелику фізичну роботу, хворі видихають повітря через стулені губи, надуваючи щоки (пихкають). У діагностиці Е.л. велике значення мають дослідження функції зовнішнього дихання і рентгенологічні методи, що дозволяє в більшості випадків виявити характерну перебудову структури легень. Велике значення в лікуванні хворих мають заняття лікувальною фізкультурою. Причиною інтерстиціальної Е.л. є порушення стінок альвеол внаслідок різкого підвищення внутрішньолегеневого тиску, а також механічної чи іншої травми. Розриви альвеол із проникненням повітря в інтерстиціальну тканину частіше відбуваються у дітей, особливо раннього віку, внаслідок непродуктивних кашльових спроб, спрямованих на подолання тяжкої клапанної обструкції при закупоренні бронхів густим слизом. Остання виникає, напр., при муковісцидозі, деяких формах бронхіоліту, інфекційних деструктивних ураженнях легень. Повітря, що проникло в проміжну тканину легені внаслідок механічного розриву, патологічної деструкції стінок повітровмісних просторів або внаслідок дифузії, зазвичай переміщується в напрямку медіастинальної поверхні та кореня легені. Потім повітря проникає в середостіння та клітинні простори шиї, грудної стінки і т.д., що може призвести до виникнення спонтанного пневмотораксу.
Лікування Е.л. спрямоване на припинення або уповільнення прогресування основного процесу і можливе купірування наявних у хворих явищ дихальної недостатності. Основними заходами є виключення паління і шкідливих, у т.ч. професійних, факторів, які впливають на легеневу тканину, раціональне працевлаштування та обмеження фізичної активності. При значній функціональній недостатності показані курси оксигенотерапії. Терапія інтерстиціальної Е.л. здійснюється в ході лікування основного захворювання або ушкодження. Фармакотерапія включає консервативне лікування, спрямоване на поліпшення дренажної функції бронхів: інгаляції бронхолітиків, дихальну гімнастику, масаж грудної клітки. При загостренні процесу необхідна госпіталізація: слід провести санацію порожнини рота і придаткових пазух носа; антибіотикотерапію з урахуванням даних антибіотикограм; оперативне лікування при ураженні однієї частини або двох сегментів з одного боку і максимум з іншого.
БМЭ. — М., 1986. — Т. 28; Фармакотерапия. В 2 т. / Б.А. Самура, Л.Т. Малая, А.Д. Визир и др.; Под ред. Б.А. Самуры. — Х., 2000.