ЕНДОКРИНОЛОГІЯ (грец. endos — внутрішній + krіno — відокремлюю, виділяю + lоgos — слово, наука) — наука, яка вивчає розвиток, будову і функції залоз внутрішньої секреції (гіпофіз, щитоподібна залоза, надниркова залоза, ендокринні відділи підшлункової залози, статеві залози тощо) та дію й обмін гормонів в організмі. Залози внутрішньої секреції продукують та виділяють у кровообіг гормони, що впливають на обмін речовин, змінюють функції всього організму або окремих органів і систем.
Поняття про залозу внутрішньої секреції сформулював німецький фізіолог І. Мюллер (1830). Е. як наукова дисципліна сформувалася у XIX ст., коли були описані захворювання, пов’язані з ураженням деяких ендокринних залоз. Напр. ірландський вчений Р. Грейвс (1835) та німецький вчений К. Базедов (1840) описали захворювання щитоподібної залози, англійський лікар Т. Аддісон — ураження надниркової залози у людей (1855). Швейцарські хірурги Е.Т. Кохер та Ж.Л. Реверден вивчили ендемічний зоб та обґрунтували його оперативне лікування (1882–1883). Пізніше французький фізіолог К. Бернар увів поняття «внутрішня секреція» (1855). Німецькі вчені І. Меринг і О. Мінковський показали (1889), що видалення підшлункової залози у тварин викликає цукровий діабет. Велике значення мала робота росіянина Л.В. Соболєва, який встановив (1901), що розвиток цукрового діабету пов’язаний з випадінням внутрішньосекреторної функції острівкової тканини цієї залози. Він вказав на можливість одержання з підшлункової залози препарату для лікування цукрового діабету. Американський вчений Т. Олдрич та японський вчений Дж. Такаміне вперше (1901) виділили в кристалічному вигляді гормон мозкової речовини надниркової залози — адреналін, а в 1905 р. німецький вчений Ф. Штольц та англійський вчений Г. Дакін синтезували його. Цього ж року англійський фізіолог Е.Г. Старлінг вперше увів поняття «гормон». У 1915 р. американський вчений Е. Кендалл виділив гормон щитоподібної залози тироксин, хімічна структура якого була встановлена в 1926 р. англійським вченим Ч. Харингтоном. У 1921–1922 рр. канадські дослідники Ф. Бантинг та Ч. Бест виділили з підшлункової залози гормон інсулін, а трохи пізніше був виявлений гормон глюкагон. Наприкінці 20-х — на початку 30-х рр. XX ст. було виділено кілька сполук естрогенної природи з фолікулярної рідини. У 1934 р. з жовтого тіла яєчників були виділені гормон прогестерон, а з коркового шару надниркової залози — кортизол, кортизон та кортикостерон. Виділення гормонів у чистому вигляді, встановлення їх структури дозволило одержати багато гормонів хімічним шляхом та більш точно вивчити їх дію на організм, визначити фізіологічну роль кожної залози. Внаслідок цих досліджень вдалося встановити, що залози внутрішньої секреції діють не розрізнено, вони тісно пов’язані в єдину систему. З’ясувалося, що придаток мозку — гіпофіз — пов’язаний з гіпоталамусом у єдиний функціональний комплекс. Дослідженнями англійського вченого Г. Харріса (1952), американських дослідників С. Мак-Кана, Е. Шаллі та французького фізіолога Р. Гіймена встановлено, що медіальна частина гіпоталамуса секретує ряд БАР, так званих рилізинг-гормонів, що надходять по кровоносних судинах у передню частину гіпофіза та стимулюють їх синтез.
Клінічна Е. — це розділ клінічної медицини, яка вивчає захворювання ендокринної системи (їх епідеміологію, етіологію, патогенез, клініку, лікування та профілактику), а також зміни залоз внутрішньої секреції при інших захворюваннях. Розрізняють захворювання, що перебігають з порушенням функції залоз — їх підвищенням (гіперфункція), зниженням (гіпофункція) та з нормальним рівнем у межах фізіологічних норм.
Основний принцип лікування ендокринних захворювань — це досягнення фізіологічних норм у гормональній регуляції функцій. Лікування, як правило, може бути досягнуте за допомогою використання хімічних препаратів, що знижують підвищену активність залоз, рентгенівського опромінювання або застосування радіоактивних ізотопів, що викликають ушкодження клітин, що продукують гормони, а також хірургічним лікуванням. При захворюваннях ендокринних залоз, що супроводжуються гіпофункцією, позитивний ефект досягається застосуванням гормональних препаратів (так звана замісна терапія, напр. лікування інсуліном цукрового діабету) або препаратів, що активують функцію відповідних залоз. Сучасні хімічні та фізико-хімічні методи дозволяють виявляти гормони не тільки в залозах внутрішньої секреції, де їх зазвичай багато, але й у крові та сечі, інших тканинах, де вони присутні в дуже малій кількості, і тим самим судити про шляхи їх біосинтезу та перетворень в організмі.
Керпель-Фрониус Е. Педіатрія. — Будапешт, 1981; Мощич П.С. Медицина дитинства — К., 1994; Покровский В.И. Популярная медицинская энциклопедия. — М., 1998.